| о¿о31.
美 人 计 |
[за шестиграмою № 53 (Течія – 001 011)]
Красуня Базова притча В давнину правитель царства Цзинь захотів приєднати до своїх володінь два сусідніх маленьких уділи – Го та Ю. Радник уцзинського царя Сінь Сі порадив: – У правителя Го є мудрі радники. Однак, в старинних книгах по військовому мистецтву говориться «красиві дівчата можуть заткнути пельку й мудрим радникам». Потрібно дарувати правителю Го красуню, і тоді ми посіємо смуту в його фортеці. Правитель Го так зрадів такому дарунку, що зовсім відокремився і перестав слухати своїх наближених. Незабаром його царство згинуло. Потім Сюнь Сі ще порадив правителю Цзінь: – У старинних книгах по військовому мистецтву сказано ще й так: «красиві юнаки прогонять сивих старців». Правитель Цзінь подарував тепер уже правителю Ю красивого молодика (джуру)… і з того часу і правитель Ю перестав слухати своїх радників. Царство Ю згинуло вслід за царством Го. Афоризми: Як військо дуже – Зваблюй його отамана. Отаман мудрий – Зваблюй поки дух зійде. Й сила війська розтане . *** Пристрасть до людей Губить чесноти, пристрасть До речей – задуми. |
Коментарі:
«Чоловік піде в похід, [але] не повернеться. Дружина завагітніє, [але] не виносить. Нещастя. Сприятливо – впоратися з розбійником». Ця фраза взята із коментаря до третьої риси теж шестиграми №53 – Течія. Третя риса цієї шестиграми – янська; вона позначує рубіж нижньої та верхньої триграм і є ключовим фактором звернення чиєїсь слабини в свою силу. Всякий почин в цю мить може бути невдалим – особливо коли зачинати його грубо, або дуже відкрито. Разом з тим, ця сильна риса вказує на можливість рішучих дій, що можуть пронизати м’яку, рухому позицію супротивника. Таку ініціативу не можна випускати з рук, пробувати, наприклад, самому улестити противника. Напроти, слідує тіснити противника, старатися не провокувати його на протидію, так як молода красуня бере повністю на себе ініціативу по відношенням із зрілими мужчинами і спокушає цим їх.
Ілюстрації:
У більшості китайських текстів формулою цієї стратегеми є – «стратегема красуні». При цьому мається на увазі про спритність та викрутаси красуні чи іншої жінки у своєму ізвічному основному занятті – завоюванні чоловіків – «застосовування, перш за все: сліз, брехні, виразу відчаю», що описав ще Овідій (43 – 18 р. до н.е.):
Спочатку любас гай насолоджується думкою,
Що для нього одного відкрите ложе твоє.
Але, потім, ти дай йому знати, що є і суперник:
Якщо ти не зробиш це – швидко зав’яне кохання…
Там, де немає ляку, завжди утіха лінива:
Якщо ти, навіть, Лаіси вільніша – удавай, що у неволі.
Двері зачини на замок, а любас гай лізе у віконце;
Зустрінь його із трепетом лані й ляком на личку;
Хитрій служниці вели вбігти й крикнуть: – «Ми гинемо!»,
Щоби любас, злякався й ховався де міг…
Стогоном своїм омани, мниму вирази жагу…
Але і в облуді своїй себе не видай –
Гай про втіхи твердять і здригання, і твій зір,
І віддих, і лепет – як свідки щастя…
Але, згідно китайським поглядам, в цій стратегемі Красуня, на перший план не висуваються чари жінок. Вірогідніше тут йде мова про досягнення (швидше всього мужчини, що переслідується жінкою) мети хитрим використанням принадної й вправної у любощах жінки чи – у більш широкому вжитку – чогось ще, що могло би принадити жертву стратегеми.
В основі цієї стратегеми лежить думка про те, що і «м’якістю можна подолати жорсткість», як Вітер, навіть, теплий і лагідний (верхня триграма відповідної цій стратегемі шестиграми №53) із часом вивітрює і розрушає кам’яну Гору (нижня триграма шестиграми).
Згідно китайської літератури по стратегемам, у формулі Красуня виступає ще і у переносному значенні. Красуня у цьому випадку символізує те, що пригідне здолати «духовний редут» (Юй Сюебінь) супротивника. Тоді ця стратегема вже стає «стратегемою підкупу». Про вчинки людей, що ведуть до їх упаду та розкладання говорилося ще у конфуціанському класичному творі «Книга віддань» («Шу цін»): «Пристрасть до людини губить чесноти, пристрасть до речей губить задуми».
На основі цієї стратегеми «кимсь» був задуманий і виконується до цього часу (особливо широке впровадження у СРСР за часи більшовицької влади) «інститут єврейських наречених» (Г.П. Климов, 1918-2007). Мабуть, цей метод, як і історичне застосування його ще в древній Персії (дивись «Книга Естер», Біблія), взято із міфічної практики Зевса, котрий для помсти Прометею за винесений ним із оселі богів і переданий людям вогонь. Для помсти Зевс наказав Гефесту виліпити із глини подобу діви соромливої, котра була названа Пандорою, Афродітою наділена вродою, прикрашена самою Афіною. Гермес навчав Пандору й заповнив її суть: облудністю, підступністю й хитрістю, всякими викрутасам для її зближеннь і спокус. І от Пандора стала жінкою земного брата Прометея, як «мистецька приманка на гибель смертних», бо вона мала, мабуть, як, придане від богів ще й скриньку заповнену всіляким лихом.
Щоб не тягнути «всяке» із «скриньки Пандори» приводимо приклад із життя Будди: «Шість років, напротязі яких Гаутама (історичний Будда) жив у аскетизмі, і бог Зла та смерті Мара марно пробував знадити його щастям мирського життя. І от, коли Гаутама, що вже став просвітленим Буддою і жив вже у своєму власному сяйві, Мара зібрав своє воїнство і напав на одинокого Гаутаму, що мирно сидів під деревом Бодхи із завантаженим у себе Буддою. Спочатку Мара напустив страшну бурю, щоб шквалами вітру, каміння, стріл, жарин, попелу, піску, грязюки і тьми прогнати Будду, але це було безуспішним. Як останнім засобом, він скористався допомогою своїх дочок. Він звелів їм зломити спротив Будди. Красуні відправились до сидячого осяяного Будди, наблизилися до нього і стали тридцяти двома способами улещувати його: ті наполовину відкривали своє обличчя. Ті показували свої високі та тугі перси. Ті, при стриманій посмішці, показували своїх два рівних ряди зубів. Ті підіймали вверх руки, щоби показати свої пахви, інші свої губи, жаркі й яскраво червоні як плоди бімби. Ті, із напівзакритими очима, кидали погляди на Будду, після чого зразу змикали віки. Ті виставляли напоказ напіввідкриті перси , інші свої стегна, ледь опоясані. Ті дивували своїми стегнами, що були лише злегка прикриті прозорою тканиною, ті дзвеніли своїми кільцями на ногах. Ті показували йому, що між їх повними персами ледве поміщається нитка перлів. Ті являли наполовину голі стегна. Ті держали на голові чи плечах дивну птаху прикриту лише крилом, папугу чи священну ворону. Ті кидали скоса погляд на Будду. Ті, охайно одіті, ніби поправляли своє плаття. Ті понукали трястись пояс, що опоясував крижі. Ті метушилися, якби із переляку. Ті танцювали. Ті співали. Ті вигравали. Ті зображували сором. Ті влаштовували танець живота, що якби розкачував вітром трубчаті листки бананів. Ті зі зібганим убранням скакали навкруг та вдаряли по поясу із бубонцями. Ті зароняли вбрання та прикраси на землю. Ті завішувалися прикрасами, що вирячували їх сором на розглядання. Ті були натерті пахощами, інші носили надушені кільчики. Ті ховали чи відкривали свій лик. Ті лопотіли одна іншій про те, як недавно сміялися, веселилися та вигравали, потім засоромлювались та припиняли. Ті являлися у виді дівчини, інші – у виді жіночок, що ще не стали жінкою, треті – у виді зрілих жінок. Ті запрошували Будду спробувати радості любощів. Ті осипали його свіжезірваними квітами, зупинялися біля нього й пробували читати його помисли.» (Ернст Вальдшмідт, «Відання про життя Будди у витягах із святих писань», 1929)
«Але лик Будди залишався чистим, подібно диску місяця, та непорушним, подібно горі Меру. Лестивими словами пробували потім дочки Мари роз’ятрити Будду. Вони мовили: – Приятелю, віддамося коханню! Ми народженні дарувати утіхи. Швидше вставай, насолоджуйся своїм чудом молодості! Вдивися на цих пригожих небесних дів! Глянь, о, наш пане, наскільки вони звабні та чарівні. Глянь на їх високі та пружні перси, глянь на широкі, любиві чересла. Вони створенні для любощів та насолоди!
Але Будда і не поворушився. Його почуття залишилися супокійними. Він не мав двоєдушності, пристрасті, ницості, навіженства. Він усміхався. Із свого закріпленого знання він звернувся до дочок Мари: – «Жадання – збіговисько багаточисельних страждань та корінь нещастя. Вони ведуть нерозумних до відходу від занурення в себе, від досконалості та подвижництва. Всі мудрі кажуть, що неможливо наситити спрагу жіночої любові… хто віддасться жаданням плоті, лише посилює свою спрагу… ваша плоть подібна до піни, мильних бульбашок, порідна насланню облудного почуття… Вона подібна грі у забуття, швидкозбіжному й нетривалому… Я бачу лише тіло, яке нечисте, брудне й повне хробаків. Воно крихке, жалюгідне, тлінне, і що переслідується нещастями… Жадання не постійні, подібні вранішній росі на кінчику травинки… Вони схожі із весняними хмарками, що швидко тануть…
Коли же Мара почув ці слова Будди, він із незадоволенням сказав своїм дочкам: – «Як же вам не вдалося заставити його покинути своє коло світла? Адже він не дурень, він мудрий, так чому він знехтував вашою звабною красою?» Дочки Мари відповіли: – «Він прозріває сховане глибинне… йому невідома дурість… його почуття вільні від жадань, а пристрасті не хвилюють його… Папа, ті способі зваби, які ми залучили, повинні були розпалити його серце і внести йому пристрасть. Одначе їх вигляд ні раз не зміг схвилювати його почуття. Він залишився сидячим, як непокірна гора».
Крім захисту від застосування кимось стратегеми Красуня широко відомі у світовій культурі і художньому мистецтві й стратегічні, великі перемоги із допомогою її використання. Наприклад, «іудейська наречена» персидського царя Есфір, що стала царицею й за версією Старого завіту врятувала іудейський народ від «геноциду» іудеїв Персії і, навпаки, допомогла знищити ворогів іудеїв по всім (127) областям Персії («6 А в замку Сузи юдеї позабивали та повигублювали п’ять сотень чоловіка»,… «І позабивали вони між своїми ненависниками сімдесят і п’ять тисяч…», Естер 9 ), а також звеличила їх політичне господарювання по всій Персії – вихованець Есфір Мардохей став:
«15 А Мордехай вийшов з-перед царевого обличчя в царській одежі, блакитній та білій, а на ньому велика золота корона та віссонний і пурпуровий завій. І місто Сузи раділо та тішилося!
16 Юдеям було тоді світло, і радість, і веселість, і честь!
17 І в кожній окрузі та в кожному місті, куди досягає слово царя та закон його, була юдеям радість та веселість, бенкет та свято! І багато-хто з народів краю стали юдеями, бо на них напав страх перед юдеям» Естер 8.
«А всі зверхники округ, і сатрапи, і намісники, і виконавці царської праці підтримували юдеїв, бо напав на них страх перед Мордехаєм», Естер 9). Тому і до цього часу у єврейського народу є дуже великим святом – Пурім («17 Це було тринадцятого дня місяця адара, а чотирнадцятого в ньому настав мир, і зробили його днем гостини та радости.», Естер 9).
Є й протилежне застосування цієї стратегеми, що теж описане у Біблії -«Книга Рут». Ця Красуня Рут, не іудейка – моавитянка із язичницького антиподу Ізраїлю, котра після смерті свого чоловіка іудея із Віфлеєму «праведно ввійшла в іудейське плем’я» (вдруге вийшла заміж за іудея) й в нагороду за це від Бога дожила до днів свого праправнука царя Соломона. А правнуком Рут був цар Давид.
