| о¿о17.
抛 砖 引 玉 |
[за шестиграмою №4 (Недорозвиток – 010 001)]
Кинути цеглину, щоб получити яспис Базова притча У китайського поета-мусульманина Гуань Юньші (ХІV в.) є вірш про закохану пару, в якому є такі слова: «Я бачу, що він весь час дивиться на мене. Це мені дуже приємно. Я кидаю йому цеглину, щоб получити яспис, Із його печалі я хочу получити своє щастя…» – В епоху правління династії Тан, жив дзен-буддійський навчитель по імені Цуншень. Одного разу він зібрав всі своїх послушників і звернувся до них із такими словами: – «Сьогодні я відповім на всі ваші запитання. Хто дістався глибин істин Будди, гай вийде наперед». Тільки один молодий послушник, який дуже високо цінував свої незначні пізнання вийшов наперед та вклонився. Цуньшень посміхнувся та вимовив: – «Я-то думав, що кидаю цеглину, щоб получити яспис, а насправді получаю тільки невипалену цеглу!» Афоризми: Й брили деколи Вдається виміняти Навіть на яспис. *** Коли вдається Поміняти незначне На більш значиме, Хоч й річ того же роду, – Велика вигода є.
|
Коментарі:
«Удар по недорозвиненості» – це афоризм до верхньої риси із шестиграми №4 (Недорозвиток). Відповідно то тлумачень цієї шестиграми ця верхня дев’ятка (янська риса) є вказівкою на необхідність і можливість «покінчення із недорозвитком». Тут демонструється сила учителя, що досяг гармонії між знаннями свідомості та новим актом пізнань. Цією силою він спроможний розтрощити недорозвиненість учня. Але, якщо би він просто нав’язував учню лише свої знання, то поступив би по відношенню до нього як загарбник, як «розбійник» (адже в тлумаченнях цієї шестиграми сказано: – «Не сприяє тому, щоб бути розбійником»). Тут все діло в тому, щоб «давати зілля відповідне до хвороби», щоб розтрощити недорозвиненість невігласів, котра, як «розбійник» заполонила учня.
Між тим, верхня триграма, згідно традиції, означує супротивника, і верхня дев’ятка є відповідною основою його головної опори. Як вказував вчений ХІ в. Чен І, верхня риса символізує «межу нерозуміння». Мова йде, таким чином, про нанесення удару по основним силам супротивника, що не розуміється у обстановці, щоб перейняти його дужість та ініціативу. На можливість нанесення такого провокаційного удару вказує дев’ятка другої риси шестиграми – символ власної активності. Висока же ймовірність тут активних дій супротивника витікає із присутності трьох підряд інських рис, що, в свою чергу, відповідає затяжній паузі у власних діях: супротивник же лише не обережливо заповнює цю паузу – і розтрачує свої сили.
Ілюстрації:
Із древніх часів яспис є любимим каменем китайців. Яспис – мінерал, що має різну окраску в залежності від вмісту заліза у ньому – він може бути чорним, червоним, голубим, зеленим і, навіть, білим. У Древньому Китаї яспис використовувався у імператорській та релігійній символіці, а також для прикрас і при декоративній обробці. Ясписовий імператор (безпристрасний мудрець, що править Небом та ділами людей) – верховне божество у віруваннях китайського народу.
Так же як у виразі «Хай розквітає сто квітів» розуміється не дійсні квіти, а різні форми і напрямки стилю у літературі та мистецтві, ця стратегема віщає не про матеріальний кусок каменюки чи цеглини. Знайдення яспису – мета, викидання цегли – засіб. При цьому і цегла, і яспис можуть застосовуватися у різних символічних значеннях. Не дивно, що гонконгський спеціаліст по стратегемам Лі Цзуньу стверджує: «Ця стратегема має саму велику сферу застосування».
Алегорія «цеглина – яспис» значно використовувалась не тільки у літературі та мистецтві Китаю. Вона використовувалась і у політиці, наприклад, Мао Цзедун у своєму докладі про нову демократію (1940) мовив: – «Що стосується питань культури, тут я не спеціаліст…то, що я можу сказати про найпрогресивніші культурні течії цілої країни, скоріше можна зрівняти із цеглиною, кинутою у чеканні яспису».
Філософію цієї алегорії, але іншими словами, виклав і німецький філософ Артур Шопенгауер: – «Збентежити противника можливо безсмисловим потоком слів. Мова йде про те, що часто людина коли чує всього лише слова, вважає, що в них щось є, над чим треба поміркувати. Якщо вона ще у душі впевнена у власному невігластві і якщо вона привикла часто чути те, чого не розуміє та робить вигляд, що вона все розуміє, то їй може сподобатися й мова того, хто говорить із серйозним лицем, хоча це є несусвітньою нісенітницею, що звучить ніби по-вченому й глибокодумно, а видається як безперечний доказ тільки своє тези».
Як застосування цієї стратегеми китайські дослідники відносять і «троянського коня» із «Одіссеї» де цеглиною є вироблений греками велетенський дерев’яний кінь із схованим у ньому десантом, а яспис – перемога над Троєю. І байку Крилова «Ворона і Лисиця», де методом-цеглою є улеслива мова Лисиці, а яспис – це «кусочок сиру», що випав із дзьоба тої ґави.
На Ялтинській конференції (4-11 лютого 1945 р.), яка названа у тейбейській книжці про стратегеми «таємним поділом добичі», Сталін (теж за цією книгою) теж застосував цю стратегему. Рузвельт (за висновком лорда Морана, персонального лікаря Черччілля – «тяжко хвора людина») і Черчілль (який за тим же літературним джерелом, мав по відношенню до Сталіна – «відчуття дружби і поваги»), що прагнули як можна скоріше покінчити із війною, пробували запевнити Сталіна об’явити війну Японії. Сталін пообіцяв це зробити після капітуляції Німеччини і таким чином кинув союзникам цеглину та добився маси поступок по відношенню до Далекосхідної Азії, зокрема получив дозвіл на під’єднання собі Курил і Південного Сахаліну. По рішенню Ялтинської конференції Сталін мав у травні 1945 р. об’явити війну Японії, але в цей установлений ним самим термін він нічого не розпочав. Він зайняв вичікувальну позицію і розв’язав японцям руки на війну із союзниками. Тільки після того, як американці скинули атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі, коли і так Японія вже була примушена капітулювати, Сталін 8 серпня 1945 р. офіційно об’явив війну Японії і без великих зусиль оволодів всім тим, що наобіцяли йому Рузвельт та Черччілль. Зокрема, у зону радянського впливу попав і Північний Схід Китаю, що допомогло китайській Червоній армії здобути перемогу по всьому Китаю.