| о¿о16.
欲 擒 故 纵 |
[за шестиграмою №5 (Сподівання – 111 010)]
Якщо хочеш кого-небудь піймати, спочатку відпусти Базова притча В епоху Трьохцарства (перша половина ІІІ в.) правитель північного царства Вей умовив ватажка варварських племен Південного Заходу Менхо підняти заколот проти головного суперника Вей – західного царства Шу-Хань. Знаменитий полководець Шу Чжуге Лян виступив проти Менхо, але поставив собі за мету не просто заволодіти землями, а й самою серцевиною південних варварів. Спочатку він поодинці розтрощив союзників Менхо, але замість того щоб стратити заколотників, великодушно відпустив їх на волю. Потім він полонив і самого Менхо, але теж відпустив його. Менхо знову почав військові дії проти Чжунь Ляна, знову був полонений і знову його відпустили. Так продовжувалось до семи разів. Чжуге Лян прощав Менхо навіть тоді, коли споборники вождя заколотників самі приводили його уже зв’язаним до нього. На кінець, після того, як Менхо став полоненим сьомий раз, він розкаявся у своїх діяннях і дав клятву Чжуге Ляну про свою вічну покірність. З того часу на південних кордонах царства Шу-Хань зацарив мир. Афоризми: Лови на певність Є тільки тоді, коли Даси – відійти. * Невпинно тіснимий Супротивник ще діє Й огризається. * Супротивники, Що мають куди тікати. В борні – не будуть. * Переслідувати Треба так, щоб не було Перепочинку. *** Тіснити невпинно – Лише тоді, коли вже Зсякнуть всі сили Ворога. Й воля борні Його зовсім і зникне. *** Коли ворога Сили розпорошені – Його полонять. Навіть без того, щоби Змочити кров’ю зброю. *** Впустиш ворога На один день – принесеш Нещастя нащадкам. |
Коментарі:
«Очікування … Володареві правди – первинне звершення». Ці слова взяті із афоризмів при шестиграмі №5 (Сподівання). Як і у попередніх ситуаціях, стратег тут стоїть перед небезпекою або і пасткою, що символізується триграмою Вода. На цей раз, одна позиція (що символізована триграмою Небо або ще Творчість) дуже сильна і має явну перевагу над позицією супротивника. Тим не менше, наявність прихованої небезпеки і тут примушує стратега не спішити збирати плоди своєї перемоги, а дочекатися найсприятливішого моменту для нанесення удару, що вже розрішить усе до кінця. Ця необхідність витікає із присутності п’ятої янської риси. У даному випадку янська (сильна) риса находиться на своєму місці і тому символізує тут стійкість та щирість. Це означає те, що супротивник, який опинився у безвиході, буде боротися (огризатися) до кінця. Тому слід надати йому можливість відступити («звільнити» його) для того, щоб без великих зусиль добитися повної перемоги над ним. У деяких коментарях до цієї шестиграми є і такі вислови, що піднімають цю стратегему до рівня життєвого мистецтва:
– «Не слідує пробувати оволодіти своєю долею, краще надати себе у її течію та чекати»;
– Поки час не визрів, не слідує планувати майбутнє і пробувати ухватити його. У спокої збирається сила, через їду та питво для тіла, через радість і добродійність – для душі. Доля сама направить свій шлях, і треба завжди бути готовим до цього».
Ілюстрації:
В сучасні часи Китаю ця стратегема значно надихала військового Мао Цзедуна. Так, він скористався нею, наприклад, по відношенню до солдатів та офіцерів противника, що попадали у полон. Спочатку відбиралися ті, кого рахували особливо затятими гомінданівцями; їх утримували у строгому ув’язненні. Із рештою солдат та офіцерів відносилися дуже добре щоб заманити їх у лоно комуністів. У першу чергу застосовувався так називаємий «су ку хуей». Це були збори, на яких вихідці із нижнього соціального шару, що були ретельно підготовленими політруками, порівнювали нужду та горе свої товаришів по класу суспільства із розкішшю життя верхніх шарів, яким віддавав перевагу Чан Кайші. Враженні такими «фактами» (сильно прикрашеними оповідями) – наглядними речами – аж до мотузки, на якій якби якийсь поміщик повісив замученого батька самого оповідача (використовувались для цього й малолітні діти), – слухачі проймалися ненавистю до володарів та їх політичним воєнним представникам. Дієвість такого способу пропаганди була згодом дуже схвалена у письмових працях правителя Мао Цзедуна. Хто із полонених під впливом такої пропаганди, все ж, не вступав зразу же до Червоної армії, того відправляли додому, ще й давали гроші на дорогу та «добру» раду: – «Коли у слідуючий раз зіткнешся з нами на полі битви, пам’ятай: китайці не воюють проти китайців!». Мао, звісно, розраховував, що відпущені солдати хоч-не-хоч поширять агітацію, що, в свою чергу, визве бродіння у армії противника, від чого і знизиться військовий дух противника. Крім того, таким чином спростовувалась пропаганда супротивної сторони відносно жорстокості комуністів.
Були й приклади із політики Мао Цзедуна, коли він засуджував застосування цієї стратегеми… але це коли виходило за рамки його інтересів влади. Наприклад, історія із його любим соратником та запланованим ним політичним нащадком себе – маршалом Лінь Бяо.
«Коли немає іншого виходу, то часто використовують лестощі. Той, що повністю захвалений, стає беззахисним, і його скидають із високостей величності». За таку стратегемну максиму Лінь Бяо, після його путчу та невдачі із втіканням до СРСР (підозріла авіакатастрофа над Монголіє – 13 вересня 1971 р. – де він загинув), він посмертно був засуджений як зрадник і навіки викреслений із рядів комуністичної партії Китаю. Бо Мао Цзедун, на кінець зрозумів (а тривалими же лозунгами Лінь Бяо були: «…геній, що народжується раз у тисячоліття», «Мао – геній геніїв», «Ідеї Мао Цзедуна переймають матеріальні сили і можуть замінити їх», «Ідеї Мао Цзедуна – вершина людської думки», «Кожна фраза Мао Цзедуна є істинною в останній інстанції»), що і відносно нього застосовується ця стратегема. Всяка когорта влади не може бути без інакодумців чи супротивників, що мають завжди можливості застосовувати проти інших своїх соратників чи лідера тої когорти цю стратегему, може й довгостроково. Тобто «противнику» дається повна свобода дій, що забезпечує розквіт у ньому самозадоволення та гонору; слідством цього є всезагальна протидія і огида до нього, що вже може бути використане для його же знищення – морального, чи навіть фізичного. Цього, чомусь, не розуміли ні Сталін, ні Брежнєв… ні Путін.