36 стратегем із древнього Китаю. Переклад та аналітика Віктора Перконоса

о¿о30.   反  客 为 主

[за шестиграмою № 53 (Течія – 001 011)] Пересадити гостя на місце хазяїна Базова притча У 705 р. до н.е. у правителя уділу Чень родився син, якому дали ім’я Чень Вань. Двірський віщун після гадань висловив: – Ця дитина буде володіти іншим царством. Коли наша  держава загине, його влада звеличиться. Трапилось так, що у свої двадцять років Чень Вань із-за дворових інтриг був вимушений утекти до сусіднього царства. Там він узяв собі прізвище Тянь і одержав посаду доглядача двірських майстерень. На продовж багатьох поколінь із сімейства Тянь вийшло багато сановників високого  стану, котрі заполучили добру славу серед народу. Так, люди сім’ї  Тянь брали податі малою мірою, а самі платили податки великою мірою. Прості люди були готові йти на смерть ради таких щедрих управителів. Нарешті, у 481 р. до н.е. Тянь Чжан підняв бунт, розтрощив самі сильні клани царства,  вбив  правителя Ці й посадив на трон покірного йому молодшого брата вбитого ним володаря. Так сімейство Тянь повністю захопило владу у Ці. Воно заволоділо уділом більшим, як уділ самого правителя, а члени сімейства управляли всіма містами царства. Ще через сто років сім’я звинуватила правителя царства у розпусті та п’янстві, позбавила його влади, а голова сімейства сам прийняв царський титул. Правителям сусідніх маленьких царств нічого не залишилося, як тільки признати узурпатора новим царем держави Ці. Афоризми: Шукай підходи, Просувайся все вперед – Поки не отаман.

Коментарі:

Поступове, «крок-за-кроком» наближення знову відсилає нас до шестиграми №53 – Течія. На цей раз на передній план виступає мотив поступового наближення до мети в умовах, коли супротивник володіє значною перевагою в силі. Це неквапний, застережний наступ, просування  вперед відображений у шестиграмі двома мотивами: льотом лебедя та приходом у дім нової жінки. Шість послідовних рис шестиграми трактуються у коментарях як наближення лебедя до «берега», «скелі», «суші», «дерева», «пагорба» і «вершини» (у оригіналі – знову «суші», але вже «пагорба»). Аналогічним чином жінка поступово досягає створення великої сім’ї.   Третя і четверта шістки у шестиграмі позначують і кризу посередині такого поступового шляху. П’ята же і шоста дев’ятки знаменують плоди цього настійливого наближення.

Ілюстрації:

У трактаті Дао дзцзін, що приписується Лао-Цзи («Китайська воєнна стратегія», пер. із кит. В.Малявіна, 2002) є вислів: «У знавців військової справи є таке судження: – «Я не смію бути господарем, а краще буду гостем»». Господарем тут вважається той, хто зачинає військові дії, гість – той, хто вимушений відповідати. Головна задача Лао-Цзи – «невтручання» («у вей»), звідки й витікає його здержування від всякого нападу. Протилежним чином застосовуються слова господар та гість у Військових законах Сунь Біня (380-300 до н.е.): «Гість – це той, хто займає позиції пізніше. Господар розташовується на місцевості і створює потенціал своєї позиції, щоби зустріти гостя». Таким чином, господар виступає стороною, що захищається, більшу частину часу б’ється на своїй території, тоді як гість виявляється тим, що вдерся  у чужі володіння і є нападником.  Нападником гість виступає вже і у «Військовій справі Сунь-цзи», слова господар та гість також застосовуються у військовому класичному трактаті пізньої танської пори  «Бесіди Лі Вей-гуна» (571-649) із імператором Тай-цзуном (правив 626-649): «Тай-цзун сказав: – Війна лютить положення господаря і не любить довгості. Що це значить? Вей-гун відповів: – До війни звертаються тоді, коли це неминуще. Як же вона може любити положення гостя і її довготу. Крім того він сказав: – призив у друге не влаштовують, провіант у третій раз не збирають. Це свідчення того, що війна не повинна буди довготривалою. Одначе, якщо співставити положення господаря та гостя, я бачу, що є спосіб обернути гостя у господаря і навпаки. Тай-цзун спитав: – Як же це робиться?. Лі Вей-гун відповів: – Якщо постачатися за рахунок супротивника, це і буде перевертанням  гостя у господаря. Якщо самому бути ситим, а противника заставити голодати, самому бути бадьорим, а противника утомити, це і буде обертанням господаря у гостя. Тому  війна не залежить від положення господаря та гостя, від швидкості та забарності. Потрібне тільки одне: почав що-небудь, попадай «у яблучко» Це і є спосіб правильних дій».

Дослівно, переклад формули (назви) цієї стратегеми означає: виживання господаря із його оселі і повне заволодіння нею.  Подібний метод застосовує зозуля, що підкидає свої яйця  у чужі гнізда (при цьому вона  маскує свої яйця змінюючи їх  під колір і розмір яєць птахів запланованого проникнення до чужої оселі. Навіть вага таких яєць буде співпадати – коливається від 2 до 25 грамів!). Сама зозуля спостерігає за вибраною нею пташкою-господаркою, починаючи із будівництва тою гнізда.  Як тільки господарка відклала свої яйця, зозуля, при її першому же відлученні від гнізда, залітає, бере одне яйце у дзьоб, відкладає своє і тишком тікає. Це триває не більше десяти секунд. Потім зозуля з’їдає вкрадене яйце – отримує ще й ситний обід. А от пташеня зозулі, що проклюнеться у чужій оселі, із часом, як правило, із-за своїх більших розмірів, виштовхує із гнізда конкурентів на харчування. Уже через три тижні зозуленя стає тяжчим від своєї початкової ваги у п’ятдесят разів. «І якими би співочими не були птахи, що прийняли цей «дарунок»,  їм тепер для годування велетня приходиться повисати над ними у повітрі чи всідатися йому на спину, глибоко засовувати голову в широко роззявлений рот похлібця»  (Герберт Черуті, «Про зозулю», Цюріх, 1997).

Якщо зозуля застосовує цю стратегему за два заходи, то для провідника (вищого виду «творінь»  природи, що є із російської мови – «чолом віку») за порадою сінгапурського дослідника стратегем Ван Сюаньміна потрібно п’ять заходів: «1. стань гостем; 2. скористайся нагодою; 3. знайди собі оправдання; 4. зміцни свою владу; 5. зверши перехід володарювання». Причому, ці п’ять кроків по захопленню влади роблять поступово («крок за кроком»), не наскоками, а кінцеву мету – п’ятий крок, – звісно, не треба розкривати господарю. І впродовж, по меншій мірі, перших трьох кроків необхідно «гнути спину» перед господарем й проявляти покірність.

У військовому відношенні перший крок може бути відправкою військової допомоги  та підкріплень якій-небудь державі.

Щоби не попасти на вудочку цієї стратегеми уже на цьому етапі сінгапурський дослідник остерігає від «незваних гостей»  і поспішної гостинності.

«Риба і гості починають смердіти на третій день». Тому гостеві на другому етапі треба вичекати нагоду та негайно нею скористатися (дивись стратегему 12), щоби убезпечити своє ще хитке положення. Можливість для цього йому може надати та чи інша слабина господаря чи деякі вади його оточення. Якщо ж, господар не дасть виявити у себе слабинку, наприклад, за рахунок ретельного зберігання своїх таємниць, то ця стратегема присікається уже на цьому етапі.

На третьому етапі треба стан ще тимчасового гостя обернути у положення постійного гостя. Тоді, господар уже не взмозі   випровадити гостя за двері. А той тишком розширює свою владу: скупчує навкруг себе союзників чи залежних від нього людей і/або речей.

На четвертому етапі гостю вдається займати ключеві позиції у розположенні господаря, завдяки чому тому прийдеться  запрошувати ще гостя, але до рішення всіх своїх важливих питань. Цьому, якщо гість уже укорінився, господарю треба всіма силами   противитися.

На п’ятому, і останньому, етапі гість підшукує нагідну зачіпку, щоби уже відкрито і безперешкодно зайняти місце попереднього господаря. Віднині він може «вести діла  без господаря». Можливо, ще деякий час, створювати видимість, яка склалася після четвертого етапу, задовольнятися місцем ляльковика, що знаходиться у тіні, тоді як господар, що у всіх на виду, вже є лише цяцькою у його руках. За висновками сінгапурського дослідника, і на цьому етапі ще не все втрачено. Господарю треба не втрачати силу духу і проявити свою волю та зі свої сторони провести цю же стратегему уже зворотнім шляхом.