| о¿о26.
指 桑 骂 槐 |
[за шестиграмою № 7 (Військо – 010 000)]
Корити акацію, а вказувати на шовковицю Базова притча Генерал династії Суй (VI в.) Ян Су прославився своїм жорстоким поводженням із воїнами. Напередодні раті він несподівано влаштовував розслідування уже забутих усіма помилок, що були допущені його підлеглими, і кожний раз наказував стратити з десяток воїнів. На місці страти, що було залито потоком крові по землі, він вів непримушені розмови та голосно сміявся. Перед початком баталій він посилав вперед одну-дві сотні вояк із завданням розгромити передові позиції супротивника. Якщо це завдання не виконувалося, він ставив на страту всіх тих, кого перед цим посилав на бій. Потім Ян Су посилав уже більше багато чисельний загін. Якщо і той не справлявся із завданням (не реальним апріорі!), він також віддавав наказ на страту всіх, що повернулись ще живими – до єдиного. Після таких «виховань» вся армія, що була вже смертельно залякана лютим норовом командира, «безстрашно» йшла на січ… і перемагала. Ян Су не програв ні одної баталії на своєму віку… Афоризми: Зверхник, що хоче Озвірити вояка Має, спочатку – Довести його до ляку. Що й є осторогою. |
Коментарі:
У назві цієї військової викрутні використовується традиційна для Китаю ієрархія дерев – софори (акація) та тута (шовковиця). Це базується на відомих всім і сталим звичаям і «ритуалам» китайської старовини. А саме. Під час становлення династії Чжоу (11 в. – 256 р. до н.е.) у палаці Сина Неба, тобто верховного володаря Піднебесної імперії, напроти трьох представників верховної влади – гунів (а це була тоді династія північно-західних (до Китаю) завойовників із загальною назвою їх – «гуни») вели переговори дев’ять цинів (регіональних керівників). На цьому переговорному майданчику були завжди висаджені три софори і дев’ять кущів терену. І при всіх інших династіях, з того часу, біля державних установ висаджувались софори, що й породило деревний ореол вищої влади. Але не тільки «софора зі своїм розкішним гіллям та чудним квіттям служить живим образом древньої китайської цивілізації». Велике і широке господарське значення для древнього Китаю мали дерева тута на яких вирощувались шовкопряди. А шовк тоді був основним й значно запитним товаром – «від Тихого океану до Балтики». От ці два дерева і є у назві цієї стратегеми. Але ж софора є символ представників влади, а тут – трудового люду. Тому в народі Китаю здавна використовувалися хитрі вихиляси – щоб не наводити пряму критику (бо може ще й попасти!) на володарів мовили про їх недоліки, але вказували, при цьому, на інших.
Що же стосується шестиграм «Книги змін», то і там є відповідна ситуацію (шестиграма №7 – Військо), що дуже широко використовувалася у військовій справі, війнах та й у великій політиці. А саме. «Твердість (а може й жорстокість!) буде дієвою. При зустрічі же із небезпекою будь тихомирним». Такі цитування можливі у трактуваннях шестиграми №7 – «Військо».
Повний текст одного із коментарів до цієї шестиграми: «Військовий отаман може привести військо до праведності і стати владикою. Твердість має спасенну дію. При наближенні небезпеки треба бути чулим. Так підкориш всю Піднебесну, і люди підуть за тобою. Велика удача. Ганьби не буди». От і користувались цією порадою (твердості) володарі, що часто-густо доводили свою твердість і до жорстокості, як у приведеній притчі, та мали значний успіх.
Шестиграма є картиною всеперемагаючого імпульсу, що відображений лише однією рисою – янською рисою, що підкорює собі мляву піддатливу стихію інь. Стрижнем шестиграми є відношення другої дев’ятки та п’ятої шістки. А остання ж посідає «царське місце» в шестиграмі. Слабість п’ятої інської риси перед лицем другої дев’ятки вказує на можливість перетворення військового отамана на царя, якому покориться весь світ.
Триграма Вода внизу знаменує близькість небезпеки, триграма же Земля на верху позначує неясність, неоформленість ситуації, що може розрішитися і гласним способом, наприклад: судом, але теж потребує рішучих, що не терплять обговорення, дій. Так і отаман виголошує накази війську у відповідності із вимогами обставин.
Ілюстрації:
Ця стратегема дуже широкого світового вжитку.
Відповідно з нею організовувалися заслонні загони й царським генералом Брусиловим, й вождем більшовизму Троцьким, й генералісимусами Сталіним та маршалом Жуковим. Під видом необхідності пресічень мародерства, дезертирства, шпигунства вона мали право на оперативний розстріл під час масованих бойових атак (як своїх частин, так і супротивника) своїх бійців і інших на захоплених територіях чи у своєму ар’єргарді.
Саме же широке й довгострокове застосування цієї стратегемі у нашому, але із_ТОРИ_її, літописі. А саме. В часи частих громадянських війн за часи ще Київської Русі (князівств між собою – із братовбивством!) було задумане, реалізоване й дуже довгі часи використовуване, так назване «татаро-монгольське іго». Начебто Київська Русь була розтрощена ордою, що організував хан Батий, династія якого влаштувала Велику Татарію (тепер ще пишуть: «Велика Тартарія» чи «Моголо-Тартарія») знову, як за часи скіфів-сколотів – «від океану до океану» імперію, що в кінці-кінців виродилась в Масковський (замаскований) каганат, а потім у Романівську імперію. Але при чому тут і татари, і монголи. Так, насправді – була організована «орда» із таті, що за часи тих грабіжницьких міжусобиць на теренах Київської Русі стала значна за кількістю. Але ж Батий – це один із князів Київсьської Русі – Ярослав ІІІ Владиславович (1191-1246) – московський князь, а син же його Олександр Невський (як це доказано теперішніми вченими й філософами, наприклад Чудиновим В.О. – дивись його розшифровку старинних гравюр виконаних чесними майстрами Китаю та Русі). І їздили довго всі князі бувшої Київської Русі вже не у престольне місто Київ, а до Сарай-Бату, що був створений неподалеку від столиці Іткіль (розбитої вщент великим батьком сина Малки Володимиром Великим Хрестителем, – Святославом Хоробре) бувшої теж багатовікової держави-спрута Хазарського Каганату. В оповідях російській історії слово «орда» тишком зникло (як і його першооснова – «тать») і вже виникло чисто російське («яїцьке») козацтво. До вимовленого тут, мабуть, для роздумів читачів, слід добавити тлумачення слів, що були розшифровані у вказаних малюнках Чудиновим на основі праслов’янської письмової мови (котру мабуть добре знали в ті часи й китайські філософи та характерні святці Русі) – санскриту. (Напис слів санскриту відповідно до Гарвард-Кіотського погодження):
– bat – воістину;
– batu – із групи характерників (волхвів);
– ko – зв’язаний з…;
– kan – зоріти (на російській – «сиять»), ясновельможний;
– taT – бити, розбишака (російською може бути і – «разбойник»);
– tata – батько;
– etat і etad – цей (російською – «этот»);
pApa – дурний, поганий, злий, негідник, нечистий, шкідник, порочний, грішний, помилковий, дефективний, норовливий, нечистий, псований, розпусний, безпутній, неморальний, шахрай, махлюючий, крутій, лихоманковий, лютий, жорстокий, згубник…
Ця стратегема є і інформаційною, головною задачею якої – є передача настанов, але через когось, непрямо, через посередника. При цьому в залежності від посилки настанови розрізняють два різновиди використання цієї стратегеми.
У першому випадку провідник стратегеми хоче добратися до того, хто заслуговує критики, хоча свої вказівки «дає» не прямо, менше значимому, шовковиці, але, при цьому, щоб обов’язково почув настанови більше значимий, акація. Тобто застосовують огуду, ганьбу комусь манівцями і по різним причинам, наприклад:
– коли положення або посада адресата огуди робить прямі виказування небезпечними, але, все ж, є необхідність навести критику;
– адресату огуди притаманне відчуття власної гідності, і він виправить допущені помилки, коли почує про них, але критика його напряму може уразити його амбітність і , при цьому, мета огуди не буде досягнута;
– опонент зовсім не переносить критики на його адресу, сприймає її бурхливо. Тоді, до такого, треба попробувати донести критику в якійсь м’якій формі, із допомогою якраз цієї стратегеми;
– зовнішні умови та обставини не дозволяють критикувати напряму.
При другому різновиді застосування цієї стратегеми її провідник своєю посилкою хоче по-можливості достукатися не стільки до опонента, якого критикують, а до більш широкої аудиторії. Той, кого критикують при цьому, якраз і не повинен чути і відати про цю критику на його адресу, як і висловлено у формулі цієї стратегеми. Із її допомогою якраз і стараються убезпечити себе від погрози кари її застосування. У даному випадку ця стратегема є засобом реалізації права людини на вільне вираження своїх переконань, навіть, у складних умовах соціуму. Якщо акація, навіть, відчує свою зацепку критикою, то провідник стратегеми, звісно, буде запевнювати адресата критики, що це є надуманим ним, оскільки він же цілив у шовковицю. Може й розгорітися суперечка про те, хто же правий. Стороння же людина, як правило, неспроможна буде розсудити, бо непрозорість ситуації, що створюється при використанні цієї стратегеми, і є суттю стратегеми. Хоча, застосування цієї стратегеми для різкої критики акації, що може бути вельми проникливою, хоч і через шовковицю, може привести до переслідувань, кари, наклепу, вигнання і таке інше провідника цієї стратегеми. Слід теж передбачати, що може бути і ситуація, коли справді цілять у шовковицю, а якась акаціє це сприйме на свій рахунок. Тоді, просто, – стратегема не вдалася.