<№5>
111 010
需 Сюй [Сподівання]
Володареві правди – первинне звершення.
Стійкість – на щастя.
Сприятливий брід через велику річку.
1. На початку дев’ятка.
Очікування на околиці.
– Сприятливе застосування постійності. Ганьби не буде.
2. Дев’ятка друга.
Очікування на прибережному піску.
– Мають відбутися незначні розмови.
Врешті-решт – щастя.
3. Дев’ятка третя.
Очікування в багнюці.
– Наближається прихід розбійників.
4. Шестірка четверта.
Очікування в крові.
– Вийди з печери.
5. Дев’ятка п’ята.
Очікування за вином і стравами.
– Стійкість – на щастя.
6. Вгорі шестірка.
Увійдеш до печери, і буде прихід трьох поважних гостей.
– Віднесися до них з пошаною, і, врешті-решт, буде щастя.
Коментарі:
В процесі розвитку недорозвинених людей само собою із особливою силою виступає необхідність планомірності і витримки, тобто “необхідності у вичікуванні – сподівання на краще“. І з приводу самовиховання – одного з видів виховання взагалі – Мен-цзи приводить наступну притчу: “Необхідно [увесь час] працювати [над собою], але не [розраховувати на] безпосередній успіх. Нехай свідомість і не забуває про цю справу, і не “допомагає зростанню”. Не потрібно бути таким, як одна людина з долини Сун, яка була пригнічена тим, що його посіви не ростуть, і став витягувати [за їх чуб підтягувати вверх] всходи. Багато так потрудившись, він повернувся додому і сказав домашнім: “Як я сьогодні втомився! Я допомагав сходам рости”. Його син побіг дивитися на посіви, а вони вже засохнули. Чи мало таких, хто у світі “допомагає” так рости”?. Проте, тут мається на увазі не пасивне очікування сприятливих обставин, а, навпаки, найактивніша підготовча діяльність: нижня триграма – це “творчість“, яка поки що зосереджена усередині і ще не проявляється зовні, бо вона оточена туманом і хмарами (верхня триграма – зовнішній світ – “вода, туман, хмара“). Якщо кожна подія має свою причину, то, правильно створюючи причини майбутніх подій, ми готуємо їх правильну реалізацію. Творячи правду тепер, її реалізацію, можна надати майбутньому, коли вона сама собою проявиться. Тому на цьому ступені істотним є “володіння правдою“, і тоді її “блиск“, її очевидність розвиватимуться самі собою. При такому розподілі діяльності сама “необхідність чекати” придбає декілька іншої сенс сподівань, і саме тут доречна вказівка на її кінцевий результат, на можливість зробити велику і серйозну справу – переправитись через велику річку – через увесь потік людського життя, щоб плідно досягти вищого ідеалу людської досконалості. Цей образ знаходить собі підтримку і в самій шестиграмі: з усією повнотою внутрішніх сил творчості, мужності і ясності перед водною небезпечною пучиною оточення – і рішуче ринути в неї. Ці думки в тексті виражені так:
Необхідність чекати. Май правду. Тоді її блиск розвинеться, і стійкість буде на щастя. Сприятливий брід через велику річку.
1 ___
У кожній людині закладена здатність до нових актів пізнання (часто й від душі молиться вона: – «Не дай Боже щастя, а дай розум»), і в кожному знанні є зерно для подальшого акту пізнання. Але і досі, поки вони існують лише абсолютно латентне, процес нового пізнання ще не почався, і тут ще недоречно говорити про яку б то не було необхідність чекати. Ще нічого чекати. Але як тільки процес пізнання приведено у дію, так відразу ж необхідно зважати на закономірність ритму, в якому він протікає, для успішності і результативності його розвитку. Перші ж етапи в процесі нового пізнання полягають в ґрунтовному засвоєнні вже відомого попередникам – «Мудрий, якби всі розуми поїв». Тому тут йде мова ще не про особисте пізнання, а про вивчення того, що може бути почерпнуто із книг або із учительської традиції. Звичайно, це ніяк не повинно підміняти справжнього самостійного акту пізнання, бо це лише переддень, предтеча пізнання. Проте – це абсолютно необхідна ступінь, щабель. Не лише не можна минути її, але навіть квапливість і нетерпіння на цій ступені можуть зробити лише згубний вплив на увесь процес. Навпаки, в цій необхідності чекати, в сподіваннях на краще – постійність в діяльності засвоєння вже відомого – приносить самі благі плоди. І на цій ступені ніяк не можна докоряти людині в повільності, бо вона витікає з постійності сподівань, із самої необхідності чекати («Поспішай – неквапно»). Само собою ясно, що особиста боротьба із невірними і помилковими поглядами тут немислима. У тексті це виражено наступними словами:
На початку сильна риса. Очікування в передмісті. Сприяє постійності діяльності. Огуди не буде.
2 ___
На наступній, другій ступені вимагається щось більше, ніж просте інтелектуальне засвоєння того, що вже відоме. Тут людина вже повинна сама вийти безпосередньо до цього світу, стати «великою» (замітиною) і вступити з ним в зіткнення як пасивно – в спогляданні, так і активно – в моральній діяльності, що виникає з пізнання – «Велетень в громаді, як правда в пораді». Сумніви («Взяли мене думки та гадки») тут вже мають бути здолані. Але саме із-за цього вольового зусилля до нового пізнання обурюється і опирається цьому імпульсу усе відстале і інертне в людині. Тому тут лише, на березі, на прибережному піску ріки пізнання й є необхідністю чекати й сподіватись. Це характеризується тим, що є тяма, деякої суперечки між імпульсом до нового пізнання і відсталістю накопиченого досвіду, тож треба знати, що – «Голова як торба: що знайдеш, то сховаєш». Але справжнє уміння почекати і перечекати тут, врешті-решт, приводить до щастя. «Дай Боже пам’яти!» – тільки. У тексті про це говориться так:
Сильна риса на другому місці. Очікування на прибережному піску. Буде невеликий глузд. Врешті-решт – щастя.
3 ___
Для остаточного засвоєння нового пізнання необхідно почекати, поки придбане знання не стане таким же природним і несамовільним, як, наприклад, чуттєве сприйняття – «Десь хтось добре хрестив, що так далеко звертає». Якщо попередня ступінь може бути уподібнена очікуванню на березі, то тут зроблений ще крок вперед і вверх, ще ближче до чистої річки (яка символізована верхньою триграмою: “вода” – “річка”). Тут – очікування у твані, намулі, багнюці застоялого ставка ( теж «вода», «водойма», «озеро», «став» з якого, в кінці кінців вода туманом знесеться до небес). Але, тут і зосереджене усе негативне, усі сили відсталості і мороку виступають в усій своїй потужності. Саме тут їх і необхідно здолати, але для цього потрібно спочатку застерегтися від їх настання – усамітнитися для відповідних важких роздумів – «І на цей день (пішов, пропав)». Таке застереження ми і знаходимо в тексті:
Сильна риса на третьому місці. Очікування в намулі. Насувається прихід розбійників.
4 _ _
При сприятливому результаті кризи, вираженої в попередній позиції, подальший рух виражається в абсолютно особливій формі сподівань – «необхідності чекати». Це не пасивне очікування, а творче, активне очікування, наповнене внутрішніми силами, придбаними на попередніх східцях – «Сова спить (чи сліпа), та курей бачить». Тут, щоб придбане знання пронести в майбутнє, необхідно захистити його і відвоювати його від усіх протиборчих сил. У уявному спокої очікування насправді протікає така інтенсивна діяльність, що вона може бути виражена лише в образі кривавого бою. Вже не на прибережному піску, не в багнюці доводиться тут чекати своєї години: тут – очікування в крові, бо – «Важкий ворог, як у себе дома та у своїм роді». Але тільки воно (осмислене очікування) дає можливість вийти з темної печери незнання у відкритий і ясно сприймаємий світ. Текст вдягає це в наступні образи:
Слабка риса на четвертому місці. Очікування в крові. Вихід із печери.
5 ___
Вигравши бій на попередній ступені, людина приходить до тієї стадії очікування, на якій стираються грані позитивного і негативного, уже – «Ворога хлібом і сіллю карай». Усе вже завойовано, усе досягнуто. Узагальнено і раніше здобуте знання, і зміст нового акту пізнання. Настає момент заспокоєння, той момент, коли немає нужди в діяльності, коли можливий спокійний бенкет-братчина (але й тут – «Геть гриби, нехай кобзар сяде!»), за яким проходить час очікування і нових роздумів. Тут потрібна лише спокійна цілеспрямованість. Вже завдяки ній одній гарантовано щастя. Це можливо лише завдяки тому, що було позитивно придбано на попередніх східцях.
У тексті із цього приводу сказане наступне:
Сильна риса на п’ятому місці. Очікування за вином і стравами. Стійкість – на щастя.
6 _ _
Повнота нового пізнання досягнута. Більше того: воно остаточно освоєне. Це дає можливість не лише знати, але і могти. Те, що раніше було особистою обмеженістю, не в змозі більше обмежувати. Те, що раніше здавалося темною печерою, з якої необхідно вирватися на світло, не затьмарює більше. Людина правильно провела час у стадії необхідного очікування. Вона отримала ключ доступу до вершин пізнання Всесвіту, і тим самим вона придбала можливість без збитку для себе опуститися в похмурі глибини світу свого внутрішнього «Я» – «Чатки-зачатки, де мої початки». І саме тоді до неї повертаються творчі сили, накопичені на перших трьох підготовчих щаблях очікування. Їх дія віддзеркалюється і підсумовує в собі характер усього цього часу очікування. Вони приходять, як троє сліпих старців. Необхідно віднестися до них з повною пошаною («Старець старцем, а повагу любить» адже – «В старецькім тілі душа провидця») бо: – «В старців є наука: язика ся вчити» і від них залежить кінцевий успіх. Це сили молодості, які дістають можливість повторно проявитися в старості, щоб створити завершення єдності біографії людини. Ці думки текст виражає в нормальній для нашого пам’ятника образності:
Вгорі слабка риса. Увійдеш до печери. Буде прихід трьох поважних гостей. Почтиш їх – і, врешті-решт, буде щастя.