<№12>
000 111
否 Пі [Занепад.]
<1> – Не сприятлива княжичеві стійкість.
<2> – Велике відходить, мале приходить.
1. На початку шестірка.
<Коли> рвуть очерет, <інші> стебла <тягнуться за ним>, оскільки він <росте> пучком.
– Стійкість – на щастя. Розвиток.
2. Шестірка друга.
Охопи тих, що примикають <до тебе>.
– Незнатним людям – щастя. Великій людині – занепад.
<І подальше> розвиток <цього>.
3. Шестірка третя.
<Будеш> охоплений соромом.
4. Дев’ятка четверта.
Буде веління зверху, – хули не буде.
– В усіх, хто з тобою, проявиться благословення неба.
5. Дев’ятка п’ята.
Зупини занепад.
– Великій людині – щастя.
Те загине – те загине <занепад>! <І це зміцни, точно> прив’яжи до шалено зростаючої шовковиці.
6. Вгорі дев’ятка.
Повалення занепаду.
– Спочатку занепад, <а> потім радість.
Коментарі:
Мабуть, ні в одній парі шестиграм їх протилежність не виступає так помітно, як в цій шестиграмі і в передуючій. Це відчувалося завжди настільки, що їх назви створили ідіоматичне вираження в китайській мові, відповідне нашому “як небо і земля“, тобто “абсолютно не схожі“. Цей вираз засвідчений вже в поемі “Про дружину Цзяо Чжун-цина”, найбільший китайський епос, який склався на рубежі II і III в. н.е. Але, звичайно, можливо, що ця ідіома існувала і раніше. Повна несхожість виражена тут не в просторовій статиці, а в динаміці розвитку, де Розквіт і Занепад – найбільша протилежність. Там – єднання і взаємодія сил Світла і Пітьми, Неба і Землі. Тут – повна відсутність зв’язку між ними: Небо (триграма Творчість) – вгорі і прагне все вище, Земля (триграма Виконання) – внизу і не може піднятися вгору. Між ними взаємодії тут зовсім немає. Світло – велике – відходить, а пітьма – мале – приходить: картина, протилежна попередній шестиграмі. Якщо там йшлося про весну, то тут вона може йти лише про осінь. Це, звичайно, не означає, що припиняється всяка діяльність. Навпаки, тут можуть бути дуже активні деякі сили, але вони – нижчого порядку. Виражаючись мовою коментаторів, тут діють нікчемності, яких сам текст називає “непридатними людьми“. Щоб зрозуміти закономірність виникнення цієї ситуації після попередньої, потрібно лише взяти до уваги, що там в зміст поняття Розквіт входило повне прийняття негативних елементів. Коли ж сили творчості у кінці попередньої ситуації починають вичерпуватися і підвищується зміцнення самостійності цих негативних елементів, тоді при логічному розвитку цього процесу ситуація вимушено приходить до тієї, яка виражена в цій шестиграмі. У ній виражається те положення, при якому після досягнення висот пізнання відбувається зрив і усі гальмівні сили, уже реакційно починають діяти, не підкоряючись активному пізнанню – «Від напасти не пропасти; а від біди не втекти». Причиною тому те, що часто трапляється в практиці пізнання: під час вищої напруги пізнання при недостатній ясності розуміння дійсності виявляється ілюзією й дуже мало відмінною від істини. Так би мовити, “майже істина” буває причиною найбільшого падіння в процесі пізнання. Цей процес наростаючих помилок і виражений в цій шестиграмі. Він протікає, як і усі інші процеси, двома послідовними хвилями. Але в афоризмах окремих рис не стільки вказується характеристика ситуації, скільки дії, якості і так далі, необхідні для подолання цієї ситуації. На цій шестиграмі закінчується процес самостійного розвитку особистості в соціумі. Для подальшого плідного розвитку людини, для спільної діяльності в соціумі їй необхідно зануритися в суспільство, прийти до осіб подібними їй (зблизитися із людьми-однодумцями). Це виражено в назві наступної шестиграми – Однодумці. Афоризми цієї же шестиграми віддзеркалюють лише найістотніше з приведених думок, але вони знаходять своє підтвердження і в афоризмах окремих рис в загальній системі шестиграми. Афоризм цієї шестиграми – наступний:
Непридатні люди занепаду не сприяють стійкості шляхетної людини. Велике відходить, мале приходить.
1 _ _
Тут процес занепаду лише на самому початку. Він (занепад) ще легко переборний, бо – «Давні пригоди, боронять від шкоди». Ще не дає себе учути індивідуальна відособленість в соціумі і можливості спільної діяльності із однодумцями. Саме така колективність (братство) може тут врятувати положення. Потрібне тільки стійке збереження її. Тоді ще можливий розвиток, бо спільними зусиллями ще можна зрозуміти до кінця шкоду “майже істини” і вчасно припинити її вплив, відразу ж спрямувавшись до того, що цілком істинне – «Кожда пригода, до мудрости дорога». У тексті це виражено так:
На початку слабка риса. [Коли] рвуть очерет, [інші] стебла [тягнуться за ним], оскільки він [росте] пучком. Стійкість – на щастя. Розвиток.
2 _ _
Ця ситуація – ситуація занепаду. Але текст не лише опис, тут дається порада, як здолати занепад. Саме тут це можливо, бо ця позиція як центральна, зайнята слабкою рисою, природно має правильну відповідність в активній п’ятій позиції. Тут ще “нікчемності”, що символізують усе реакційне по своєму невігластву, можуть пристати до людини, що йде вперед. Саме такій людині (що йде вперед) вказується на необхідність прийняти у свій гурт ще невігласів. Для них це щастя, бо в такому прийнятті намічається можливість їх правильного зростання. Але для такої великої людини, що веде за собою менших, все ж ситуація залишається ситуацією занепаду. Проте і з такої ситуації вона в змозі знайти вихід – в тому, що з повною активністю приймає до себе тих, хто гуртується із нею. Якщо вона наважиться на це, то ніхто вже не може збентежити (зупинити) і її подальшого розвитку. Однак, з іншого боку, прихильність до “майже істини” тут посилюється настільки, що ситуація сприяє діяльності одних нікчем – «Коли б чоловік знав своє нещастя!». Діяльність справжніх шукачів істини тут натикається на величезні обмеження. Проте, ці шукачі істини служать імпульсами для подолання занепаду й для тих, хто по праву може називатися шукачем істини, тобто для людей, що живуть пізнавальним життям. Текст виражає це так:
Слабка риса на другому [місці]. Охопи тих, що примикають [до тебе]. Нікчемним людям – щастя. Великій людині – розвиток в занепаді.
3 _ _
Криза, що є завжди украй скрутним положенням, в ситуації занепаду стає особливо гострою – вже «Не знаєш з котрого боку зайти». У поступовому загостренні занепаду саме третя позиція є найбільш глибиною, бо позиції, що йдуть за нею, вже виражають відомий шлях звільнення від занепаду. У символіці “Книги змін” це виражено тим, що вони відповідають триграмі Творчість, що активізує максимальну активність для подолання занепаду. Але в цій шестиграми присутній і максимальний розвиток сил пітьми (нижня триграма) – «Сяка така напасть, а спати не дасть». У пізнанні вони й приводять людину до того, що вона вважає подібність істини самою істиною. Таке положення тут придбаває найбільшу силу. Ніщо його не може змінити, ніяке активне втручання самої людини неможливе. При усвідомленні цього положення людину охопить почуття сорому (бо тільки там – «Де нема лиця, там нема встида»), що, в свою чергу, може повністю збентежити її (хоч не хоч а виникає думка – «Хоч роби і роздерися, а як нема талану, то нема»). Тоді активність її може бути спрямована лише на те, щоб мужньо перенести це почуття. У цьому і є найважливіше, а “Книга змін” вказує тут в гранично лаконічній формулі лише цю сторону процесу :
Слабка риса на третьому [місці]. [Будеш] повний сорому.
4 _ _
Самостійний порятунок положення недосяжний ще і тут. Тільки як милість може бути зроблена допомога від того, хто займає наступну, сприятливішу позицію. Це можливо тому, що період, охоплений характеристикою триграми Виконання, вже минув і настає інший період, відображений триграмою Творчість, що символізує також і небо, яке мислилося в древньому Китаї як інспіратор долі. По цих переконаннях (присутнім і в самій мові), воля неба і доля співпадають. Вступ в період цієї триграми Творчість означає “наявність волі неба“, завдяки якій ситуація покращується і положення стає бездоганним. Це ще знаходить підтримку і в тому, що усі сили світла тут діють спільно, як об’єднані в одну триграму. Так само спільно вони діяли і на першій позиції попередньої шестиграми. Усе це характеризує положення, в якому уперше дається можливість виправити збиток («Не бійся, та стережися») від помилкових переконань, від переконань, в яких подібність істини вважалась істиною. Ця можливість виправлення має бути імпульсивна з боку найбільш прогресивних елементів пізнання або від людини, що пішла у своєму розвитку вперед і вже не можна волати: – «Талану нема!». Текст вдягається це в такі слова:
Сильна риса на четвертому [місці]. Буде веління [зверху], – і хули не буде. Усім, хто з тобою, прийдуть до благословення [неба].
5 _ _
Максимальний розвиток сил творчості, що настає на цій позиції, дає можливість, незважаючи на загальну ситуацію занепаду, виявити таку діяльність, завдяки якій процес занепаду може бути припинений – «Пригоди учать згоди». Але це не здійснюється автоматично, само собою, а вимагає енергійного і пильного втручання самої людини. Подібна енергія виражена і в тому, що це п’ята (активна) позиція і що зайнята вона світловою (діяльною) рисою, середньою (що кульмінує) в триграмі Творчість. Така сила тут у згоді з нормою, займає позицію великої людини і має правильну відповідність («Бувала в буваличах») – резонанс в другій слабкій, податливій рисі. Тому і в афоризмі виражене щастя, того, хто очікує на таку велику людину, яка, в свою чергу, в змозі припинити процес занепаду. Проте це положення ще не таке, щоб в нім була допустима благополучна бездіяльність. Адже занепад все ще готівковий, і безперервно потрібно стежити за тим, щоб не загинув цей початок ліквідації занепаду. Це начало ще слід найсильнішим чином зміцнити – немов прив’язати до буйно ростучої шовковиці, яку неможливо вирвати з коренем. Так, пізнання, поступово очищаючись від панування ілюзій, має бути пильно укріплене для того, щоб уникнути стану занепаду. У тексті це втілено у вірші (заради точності змісту, що перекладаються нами прозою) :
Сильна риса на п’ятому [місці]. Припини занепад. Великій людині – щастя. Не загинуло б, не загинуло б [воно]! Зміцни [його] у шовковиці, що шалено зростає.
6 _ _
На цій останній позиції кінчається ситуація занепаду. Уся попередня діяльність була спрямована до його ліквідації. Ось чому настає момент, коли процес занепаду має бути не лише припинений, як на попередньому ступені, але і скинутий. Проте навіть тут він дає себе відчувати з усіма властивими йому рисами, з його підміною істини “майже істиною” і тому подібному, так що на перших порах і ця позиція характеризується занепадом. Але все таки справа йде так лише спочатку. Після цього настає радість від звершення подолання занепаду. Вона також веде до наступної ситуації, для якої характерна колективність праці, а – «Добре брацтво, — краще богацтва». Закінчення процесу занепаду виражене наступними словами:
Вгорі сильна риса. Скинутий занепад. Спочатку занепад, [а] потім радість.