<№10>
110 111
履 Лі. [Наступ (Хода).]
Наступи на хвіст тигра; якщо не укусить тебе – звершення.
1. На початку дев’ятка.
Первинне наставання.
– Виступам огуди не буде.
2. Дев’ятка друга.
Ступай по дорозі – рівно-рівно.
– Самітникові стійкість – на щастя.
3. Шестірка третя.
І кривий може бачити, і кульгавий може наступати. Але якщо наступиш на хвіст тигра так, що він укусить тебе, то буде нещастя. Воїн все ж діє по присязі.
4. Дев’ятка четверта.
Наступиш на хвіст тигра. – Ой-Ой! скрикнеш від страху, але, врешті-решт, буде щастя.
5. Дев’ятка п’ята.
Рішучий наступ.
– Будь стійким в небезпеці.
6. Вгорі дев’ятка.
Розглядай колишні вчинки, досліджуй краще в них.
– При їх повторенні – первинне щастя.
Коментарі:
Реакцією на початок обмеження ззовні є наступний момент – коли самі незначні сили придбаного нового знання починають свою ходу – позитивне просування вперед, а значить: – «Куди ноги, туди й голова». Але, усе минуле – і, в цьому сенсі, зовнішнє – протистоїть у своїй звичній і тому руйнівній для нового пізнання переконливості. Тому останнє у своєму виступі вперед наражається на небезпеку поразки. Щоб уникнути його, тут потрібна підтримка нової ідеї з морального боку, з боку лагідної привітності, – якості, символізованої в нижній, внутрішній триграмі Дозвіл (Дуй), – лише тоді можливий наступ нового пізнання на напружені сили, що знаходяться ззовні. І це наступання завжди може і має бути таким обережним і м’яким, що творець його і в найжахливіших обставинах не постраждає – «Ліпший розмисел, як замисел». Пізнавальна здатність при цьому прямує на кінцеву істину, від якої мають бути відкинуті усі випадкові відтінки, що виникають від недбайливого відношення до неї, що повинне привести (забезпечити наставання) до подій наступної шестиграми Розквіт. Тому така діяльність має бути обережною до парадоксальності, як це вказано і в образі тексту:
Наступи на хвіст тигра так, щоб він не укусив тебе самого. Розвиток.
1 ___
На першому ступені розвитку процес існує лише як ідеал, і тому він – лише в можливості, а не насправді. Але тільки перехід в дійсність повідомляє процесу прагматичність, що конкретизує і тим самим індивідуалізує його. До цього процес є лише мислимо, лише як можливість цієї дії і відрізняється від кожної іншої ідеї процесу лише специфікою даної, а не іншої дії. Ця специфіка існує, звичайно, лише в загальних поняттях, а не в матеріальній конкретності. Проте і вона як план на майбутнє вказує на можливість безбідного розвитку процесу – «Лови рибку, де лопух є»; «На все вважай і на вус собі мотай». У тексті читаємо:
На початку сильна риса. Просте наставання. Якщо відправишся вперед, огуди не буде.
2 ___
Основна причина наступу полягає в незадоволенні тим, що людина має. З прагнення до нового людина переходить до подолання перешкод і до дійсного наставання – «На те коваль кліщі держить, щоб у руки не попекло». При цьому на даному етапі вже недостатньо просте наставання як таке, ще позбавлене всякого індивідуального забарвлення – «На те квас, щоб його пити». Тут воно вже конкретизоване певним об’єктом наставання. Проте така індивідуалізація грає лише відносну роль, бо надмірна індивідуалізація погрожує відривом від оточення і тому загибеллю. Навпаки, урівноваженість, виражена вже в самій (другій – центральній) позиції, – рівновага між старим і знову придбаним знанням, – ось те, що тут особливо потрібне – «Не силою роби, а розумом. Не серцем та обичаєм». Досягнення такого спокою повинне давати людині повне задоволення; і вона не потребує оцінки і визнання її діяльності ззовні, з боку інших людей. Вона діє як самітник, наодинці продовжує свій наступ на нові знання. В тексті ми бачимо наступне:
Сильна риса на другому місці. Шлях, по якому ти ступаєш, – абсолютно рівний. Людині, що сховалася, стійкість – на щастя.
3 _ _
У наставанні більш ніж де-небудь потрібне гармонійне поєднання пізнання і дії (практицизму). Мало знати суть наставання, потрібно ще знати і метод його –« Не розваживши головою, до чогось іншого не важся». Недостатньо цінувати одне знання, але потрібно ще більше цінувати його здійснення – «Не спитавши голови, не лізь до ніг». Без останнього виходить деяка неповноцінність і однобічність, що саме і виражено в образах тексту. Але часто буває, що в такий період кризи люди марно міркують про істину, не коригуючи свої дії цим знанням. Від цього навіть їх обмежене знання остаточно огрубіває і стає мертвою схемою – «Не кидай живого, не шукай мертвого». Але саме такі закостенілі люди діють безуспішно під час кризи – «Не крути, бо перекрутиш». У тексті це втілено в наступні образи:
Слабка риса на третьому місці. І одноокий може бачити; і одноногий може наступити. Але якщо так наступити на хвіст тигра, то він укусить цю людину. Нещастя. Воїн діє замість великого полководця.
4 ___
Переживання попередньої кризи має своїм позитивним результатом те, що в нім пізнається неповноцінність одностороннього розвитку і з’являється прагнення її здолати, яке і здійснюється тут. Звичайно, це не здійснюється просто, і на цій ступені людина ще позбавлена повного усвідомлення правильного шляху своєї дії, і тому вона ще повна страху, але – «Не давай сам на себе кия». У неї ще вириваються вигуки жаху, але якщо вона доведе до кінця початий процес гармонізації, то її чекає щастя –« Хто з вечора плаче, той уранці буде сміятись». У такому разі вона вже рухатиметься вперед, не відступаючи. У тексті це виражено так:
Сильна риса на четвертому місці. Наступити на хвіст тигра – ох-ох! Врешті-решт – щастя.
5 ___
Увесь накопичений в попередньому досвід наставання перетворюється на таку силу, що вже стає необхідним нове наставання – «Треба на все розмишляти, треба бути зарадним». Треба рішатися на наступ і на нього (на саме наставання) – «У мандрівці треба знати всячину і дороги, щоб не питатись». Інакше людина зупиниться в той момент, в який особливо сприятливі умови для наставання, для пізнання на практиці істини. Тому в тексті лаконічно, без відволікаючих образів прямо говориться:
Сильна риса на п’ятому місці. Рішучий наступ. Будь стійким в небезпеці.
6 ___
Зважаючи на небезпеку перерозвитку, властивого останній позиції, тут було б несприятливе шукати нові шляхи – «Хто по кладці мудро ступає, то й ся в болоті не купає». Адже, в основному, усе, що стосується наставання вже досягнутого, і, виходячи з придбаного нового знання і уміння, необхідно вже знову і знову діяти, маючи перед очима свій колишній досвід і звертаючи увагу на те, що призводило до самого благого результату –« Хто припоминає, той допоминає». Окрім цієї основної думки, тут зайві усі інші міркування, тому і в тексті сказано тільки:
Вгорі сильна риса. Розглядай наставання і вникай в те, що щасливо в нім. При його поверненні – первинне щастя.