| о¿о3.
借 刀 杀 人 |
[за шестиграмою №41 (Спад – 110 001)]
Вбити чужим мечем. Базова притча. Ця довга притча («Весна і осінь Янь Цзи») розказує про трьох рівноповажних воїнів, що стали в своїй військовій доблесті себе рахувати рівними із радником царства Ці. А той радник (Янь Цзи) щоб упокорити лише собі чи знищити тих «свавільних» послав їм на трьох лише два призових персики із хитрим правилом поділу тих персиків: – «Гай персики дістануться самому доблесному із вас!». І от два витязі після одноособового проголошення своїх подвигів забрали кожний сам по собі два призових персики. А от третій витязь, що зазівався із проголошенням своїх подвигів, залишився без призового персика. Але ж всі троє із них розуміли свою рівновелику зверхність їх звитяг і мали честь і гордість, щоб це визнавати один із перед одним. І от так, не поділивши два персики на трьох, вони по-самурайське, своїми мечами в знак шляхетної совісті за свої гонорові помилки умертвили кожний сам себе. Хитромудра стратегема радника володаря реалізувалась, … а володар наказав всіх трьох витязів поховати із однаковими почестями. От і вся мораль цієї притчі. Афоризми: З ворогом – ясно, А от с товаришами… Впевненості нема. *** Користай друга, Щоб знищити ворога. Й не бери на силу! *** Коли не хватає Сили своєї – сьорбай Її з ворога. *** Не можеш сам, То дотягнися рукою Свого ворога. *** Не можеш сам Знищити – похіснуйся «мечем ворога» |
Коментарі:
«Це випливає із шестиграми Сунь».
Шестиграма №41 (Сунь – Спад) має внизу триграму «Водойма», що символізує підданих, а на верху триграму «Гора» – що символізує правителя. Коментар до цієї шестиграми проголошує: «Володареві правди – первинне щастя», «Сприятливо мати, куди виступити». Тобто, така конфігурація рис шестиграми вказує на покірність підданих і благоприємні обставини для дій правителя. І ця шестиграма розрішається гармонійним співвідношенням п’ятої інської (слабкої) – «первинне щастя» риси та верхньої янської (сильної) – «примноження» риси, що є проявою символу сполуки і гармонії в ній.
Ілюстрації:
І у ветхі часи використовували цю стратегему. Наприклад, за «Сімейною Біблією…» (Гларус, 1887) находимо як цар Давид хитро заполучив красуню як свою жінку – «мечем аммонитян». Він побачив ту красуню Вірсавію, що купалася, узнав, вона вже була жінкою його талановитого воєводи Урія-хаттенянина в Єрусалимі. Задумав і реалізував план знищення Урія. Це було йому просто. Бо Урія в той час не був ще на загарбницькій війні ізраїльтян проти аммонитян (за наказом Давида військовому зверхнику Іові). Давид написав листа Іові і послав із тим листом Урію до Іови. А в тому листі він наказав Іові виставити у бій Урію на самий небезпечний одруб і, щоб в тій січі від нього відійшли (кинули – щоб він сам як «герой» загинув). Наказ царя Давида Іовою, звісно, був виконаний. Є прикметним, що уже у «Ветхому Завіті» Бог осуджує цей поступок Давида – «І було це діло, яке зробив Давид, зло у очах Господа» й наказує його… смертю сина Давида від Вірсавії… та народженням іншого сина від неї – Соломона !?.
У китайській книжці, що вийшла у 1987 р., до користувачів стратегеми №3 вже зачисляються і німці, яким у 1936 році вдалось підсунути Сталіну фальсифіковані документи, що «засвідчили» про зраду маршала Тухачевського (був знищений у 1937 р.), і більшовики, наприклад: під час другої світової війни знищення (зупинкою наступу тривалою – шість тижнів – бездіяльністю червоної армії) повстання підпільників Варшави німецькими силами.
Вже всім відомо, що стратегемою №3 за сталінські часи міг (і заохочувався!) користуватись кожний «вільний» громадянин СРСР. Знищити хоч свого сусіда, хоч військового командира, хоч наукового керівника чи, взагалі, талановитого вченого міг кожний моральний невіглас. Треба було тільки своєчасно – «настукати». А за народною чуткою, наприклад: на господарчих воротах українського КДБ, що по вулиці Володимирській у Києві, висів напис-призив аж до часів самостійності України – російською: «Стучать – клуглосуточно».