36 стратегем із древнього Китаю. Переклад та аналітика Віктора Перконоса

о¿о33. 反 间 计

[за шестиграмою № 8 (Зближення – 000 010)] Шпигун, котрого завернули / «сіяти чвари» / Базова притча В епоху Боротьби царств у державі Янь одного разу трапилося так, що на престол зійшов правитель, що не любив свого радника Юе І, котрий був на той час одним із самих талановитих військових стратегів. Дехто Тянь Дань, що отаманив військами ворожого до Янь царства Ці, поспішив послати у Янь шпигуна, котрий получив доручення розповсюдити в Янь таку чутку: «Генерал Юе і не користується милістю нашого правителя, і боїться, що не зносить голови. Його таємне бажання – заключити союз із Ці, щоби звершити переворот і заволодіти царством. Одначе, двір Ці ще коливається. Із-за цієї причини Юе І дуже в’яло веде осаду ціського міста Цзімо. Люди Ці дуже страшаться того, що генерал Юе І втратить свій чин, бо при іншому генералові Цзімо швидко буде захопленим». Ця чутка дійшла, звісно, і до правителя Янь, і той, не довго думаючи, звільнив Тянь Даня із всіх його посад. Сам же Юе І вимушений був втікати в сусіднє царство Чжао. Генерал, що був призначений на місце Тянь Даня, дуже скоро втратив все своє військо. Афоризми: Від однієї Створеної кимсь пастки Повстає інша.  *** Якщо противник  Згуртований, то посій В його стані чвари.

Коментарі:

«Наближайся до нього [володаря правди] зсередини». Ці слова є основним коментарем до другої риси шестиграми №8 – Зближення.

Внизу – триграма Земля, наверху – триграма Вода. Дана ситуаціє означає, таким чином, слабість і навіть беззахисність перед супротивником, що позначений триграмою Вода – символом небезпеки і обману. Єдину надію на успіх, перетворення слабості на силу, дає лише співвідношення  другої шістки (саме цим пояснюється вибір її в якості символічної назви всієї шестиграми) і п’ятої дев’ятки. Вся шестиграма відображує ідею зближення партнерів, їх довірчу співдружність. Ця янська риса – внутрішня, чи «царська» риса, верхньої триграми  – якби находить свою довірчу опору на внутрішній рисі нижньої триграми, причому шпигун, що відображений верхньою рисою, не губить зовнішніх атрибутів свого положення, які приховують його істинну діяльність. У перспективі, в результаті процедури взаємного перетворення цієї інської риси у янську, тобто шпигун здібний стати сильнішим за провідника ворога.  Але для досягнення цієї мети необхідна велика обережність і витримка.

Ілюстрації:

«Уже чотири тисячі років назад у Китаї користувалися послугами секретних агентів. Не дивно, що у Серединній державі здавна існувало розвернуте, теоретично обґрунтоване використання подібних засобів», – пише Інь Цзін у «Нарисах китайської культури) ( Пекін, 1992). Обидва основних знаки у формулі цієї стратегеми, що за системою піньінь  читаються: фаньцзянь, вперше появились на сторінках написаного біля 2500 років назад трактату  «Військова справа Сунь-цзи». Там говориться: «При використанні шпигунів розрізняють п’ять їх видів: бувають місцеві шпигуни, бувають внутрішні шпигун, бувають зворотні шпигуни, бувають шпигуни, що повинні вмерти, бувають шпигуни, котрі повинні жити… Місцевих шпигунів вербують із мешканців країни супротивника.. Внутрішніх шпигунів вербують із чиновників супротивника…».  «внутрішні шпигуни» вербуються із семи різновидностей чиновників супротивника: «Серед чиновників є (1) люди розумні, але котрі лишилися чину; (2) є люди, що мають провину в чому-небудь і, що були наказані за це; (3) є любострасні, що жадібні до багатства; (4) є люди, що понижені на посаді; (5) є люди, що не виконали свої доручення; (6) є люди, котрі націлені на більш  широке поле застосування своїх здібностей у використанні нещастя інших; (7) є люди, що прихильні до хитрощів і облуди, двоєдушні» … «зворотних шпигунів вербують із шпигунів, що засланні супротивником… Шпигуни, що повинні загинути, ті: що живуть і розповсюджують фальшиві відомості серед противника. Шпигуни, котрі повинні жити, ті: що повертаються із донесеннями».

Так чи іначе підкуплені (наприклад: погрозами) шпигуни, що були вивідачами у стані ворога (прямі двійні агенти) є особливо цінними, так як, згідно Сунь-цзи через них можливо буде заполучити собі на службу і місцевих шпигунів, і внутрішніх шпигунів. При використанні і шпигунів, що повинні вмерти, і шпигунів, котрі мають жити,  які стали подвійними агентами, їх інформація із стану противника грає вирішальну роль. Завербований подвійний агент, до того, ще може, на відміну від інших чотирьох видів,  зразу же принести користь, бо приносить потрібні і свіжі новини про стан ворога. Більш того, подвійний агент користується довірою у супротивника, так що ворог легко може повірити у фальшиву інформацію, що передається через нього. Тому підривні дії двійного агента особливо великі.

Використання стратегеми зворотнього шпигуна є похожим на те, ніби рукою ворога відпускаєте ляпасу йому же (пише дослідник стратегем Юй Сюебінь). Тому Сунь-цзи вказує: «із зворотними шпигунами треба поводитися з особливою увагою». Звісно, із подвійними агентами пов’язаний і великий ризик, тому за ними потрібне око та око. У комунікаціях із зворотним шпигуном потрібно, також, дотримуватися  суворої таємниці. Щоби показати їх користь і для ворога їм дають можливість надавати противнику незначні послуги.

Перші два знаки (ієрогліфи) у назві цієї стратегеми можуть означати і «секретний агент». Тоді переклад формули стратегеми буде звучати як «стратегема секретного агента» Секретні агенти і вивідачі є незамінними для доступу до відомостей зарані. Відомості наперед можна получати лише від тих, хто добре знає стан і позиції ворога. Тому, коли всі п’ять видів шпигунів діють одночасно і лишаються нерозкритими ворогом, таке положення Сунь-цзи назвав «божественним смиканням ниток». Це є цінним якісним показником, правителя коли він, за рахунок відповідної інформації про супротивника,  здібний значно зекономити на грошових виплатах та накладах.

Третім значенням перших двох знаків (фаньцзянь) формули є – «сіяти чвари чи міжусобицю». Якщо фаньцзянь у цьому значенні використовується головним чином при воєнних діях, то у політичній та соціальній сферах більше підходить значення «підохочування розриву, чвари»  («тяжбо ліцзянь»). У Китаї секретні агенти здавна використовувались не тільки для збору інформації, а і для створення за  будь-якої можливості  розколу рядів супротивника.  «Якщо противник згуртований, посій в його стані чвари» – така одна із дванадцяти  рекомендацій хитрощів, що описані Сунь-цзи. Основна мета того, хто хоче зберегти сили,  у економічному протиборстві є тою, щоб розрізнити та розірвати сили супротивника, вбити клин між учасниками його союзу (об’єднань), натравити одного на одного із представників ворожого стану, тобто у ворожому стані – посіяти нелад. Адже, протистояти противнику, що виступає єдиним фронтом, вельми важко. «Єдність творить силу», – лозунг з одного із старинних китайських військових трактатів. За рахунок смути та чвар, розколоти ряди супротивника можна як по вертикалі, так і по горизонталі. Розлад по вертикалі є направленим на протистояння влади і соціуму (правителя і підданих, командира і солдатів), що приводить до їх недовіри одне одному, взаємному обезсиленню і, навіть, знищенню. Горизонтальний розлад  ослаблює одностайність рівних по своєму положенню: об’єктів громади, об’єднання чи держави – у стані супротивника. Далі, у Китаї розрізняють одновекторний чи багатовекторний розрив ворога. При одновекторному розриві ворога зусилля зосереджуються на одній із двох чи декількох сторонах (гранях) супротивника. Для реалізація мети – щоби у ворожому стані тишком пролягла невидима стрічка відчужень, достатньо буває заронити там зерно недовіри. Одначе, одновекторний розрив може бути легко розгаданим. Тому більше діючим є багатовекторний розрив сил ворога, коли сіються зерна «один проти другого», і вносять  їх у дві або більше сторін супротивника – «розділяй та володарюй».

«Перша у ряді ста стратегем» – звершує цю стратегему 33 Лен Чензінь (Китайські стратегеми – «Чжунго цюаньчжі», Пекін, 1995). Ні одна інша стратегема не з’являлася так часто у китайській  політичній та військовій історії. Так, у класичному романі «Трьохцарство» її застосовують частіше всіх інших. ЇЇ дієвість разюча. У легких випадках вона може привести до поразки у битві, у середніх випадках – до згуби війська, у тяжких – навіть, до загибелі цілої держави. Ця стратегема відноситься до тих небагатьох стратегем,  що її застосування може вирішити кінець війни, навіть, долю всієї країни. Лень Чензінь, також, рахує що використання цієї стратегеми, як «стратегеми чвар»  є самим удачливим за останні тисячу років.

Який же вплив цієї стратегеми у світі в цілому? Наприклад.

В КНР можна почути, що склад свідомості (а значить і діяльності!) європейців втілений із трьох яблук. Перше яблуко росло в раю і було зірване Євою, і уособлює собою християнство як наріжний камінь західної цивілізації. Друге яблуко упало перед Ісаком Ньютоном  (1642-1727) і дозволило йому відкрити закон земного тяжіння,  що уособив собою сучасну західну науку. Третє золоте яблуко із надписом «Найпрекраснішій» підкинула на  весіллі смертного Пелея і богині Фетіди Еріда, богиня чвар та свар, що визвало тим самим суперечку між трьома красунями: Герою, Афіною та Афродітою.  Ту суперечку не зміг розрішити, навіть всемогутній Зевс. Й послав красунь із своїм представником Гермесом «на суд» до  сина Пріама  Париса, що пас у цей час корів, із переданими йому Гермесом словами: – «Парис, оскільки ти також красивий, як і розумний у ділах сердечних, Зевс повелів тобі стати суддею у суперечці цих богинь. Віддай яблуко самій прекрасній із них.» Парис розумів можливі наслідки тої суперечки красунь. І навіть запропонував розділити те яблук чвар на три частини й цим розрішити суперечку богинь Але ті настояли на однозначному рішенні Париса, що він і вимушений був зробити. Він прискіпливо почав роздивлятися тих красунь, кожну окремо і зовсім оголених перед ним за його вимогою. Звісно, при тому розгляданні, щоб посилити свій вплив на суддю, кожна із красунь ще й почала пропонувати Парису різні світські привілеї.  І от, велична й так близька йому краса  соромливої Афродіти, що більше всього, мабуть,  вразила  Париса з її лестивою похвалою краси його самого й була ще підкріплена незвичною її пропозицією, а саме допомогти стати чоловіком  Олени Спартанської (що вже була одруженою) рішила долю призу «Найпрекраснішій» – Парнас його вручив саме Афродіті. Але це не розрішило подальших свар між красунями. Тож, третє яблуко уособлює наслідування давньогрецької культури у Європі, … але – від «яблука чвар». Її направленість на сварки та незлагоду відчуваються у повну силу і тепер.

Не допоміг і перехід в Європі від сонцепоклоніння  до християнства, спам’ятаймо хоча би віки інквізиції, протистояння католиків із православними, міжконфесійні війни.    Як підмітив сучасний європейський дослідник стратегем Херро фон Зегер: «Релігія тільки те і робить, що творить зіткнення Бога і людини» (Рудольф Аугштейн: «Людина по імені  Ісус», Шпігель, Гамбург, 1999). Хоча, іншого присуду додержувався Джакомо Акончіо із Тренто (1492-1566) У своєму трактаті із восьми книг «Satanae Stratagemata» (Базель, 1565) філософ Акончіо відносив виникнення багаточисельних мілких релігійних догм, що мають і багаточисельні протиріччя – до підступів диявола. Тим самим диявол намагається розрушити єдність християнства і розколоти його на протиборчі віровчення та секти. Аканчіо, можна сказати, відносив диявола до провідників цієї 33 стратегеми. Недаремно грецьке слово «διάβολοζ» означає і  «чорта», і «сатану», що є богом чи ангелом Зла,  тобто, завжди і лихословником, і лихомовником, а значить і наклепником, тобто повною мірою  шпигуном бога Мари й Наві, який постійно сіє у світі чвари. Щоби протистояти такому «великому» й талановитому шпигуну сил світового Зла, Акончіо пропонував звести християнські догмати до мінімуму, обмежити їх у Священному Писанні лише основами Віри, а також, проявляти терпимість до всіх інших вчень та догматів, що не у протиріччі лише із основами християнства.

Хоча відомо, що: “На усій землі була одна мова і одне наріччя. Рушивши зі Сходу, вони [племена синів Ноєвих] знайшли на  землі Сеннаар рівнину і оселилися там. І сказали один одному: наробимо цегли і обпалимо її вогнем. І стала у них цегла замість каменів, а земляна смола замість вапна. І сказали вони: побудуємо собі місто і вежу заввишки до небес; і зробимо собі ім’я, раніше ніж розсіємося по обличчю усієї землі. І зійшов Господь подивитися місто і вежу, які будували сини людські. І сказав Господь: ось, один народ, і одна у усіх мова; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити; зійдемо же, і змішаємо там мову їх так, щоб один не розумів мови іншого. І розсіяв їх Господь звідти по усій землі; і вони перестали будувати місто. Тому дано йому ім’я: Вавилон, бо там змішав Господь мову усієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по усій землі” (Побут. 11: 1-9).

Бог використав проти людей стратагему 33, бо знав: що ті, які не мають можливості розмовляти один з одним не будуть однодумцями, вони кинуть свою роботу. “Бог не побажав… єдність без відмінності і розмежувань.”. (Фрідріх Невенер (Niewöhner), “Розсіяння як втілення: нове тлумачення: історія вавилонського стовпотворіння”. Франкфуртер алъгемайне цайтунг, 30.09.1998, с. 6). Вежа того народу залишилася незавершеною.

І, чомусь, не закарбуються у світі  слова європейця Гете:

«Розділяй та пануй» – рада дієва;

 «Єднайся та направляй» – міцніша твердиня.

А от інститут шпигунства і у сучасному світі процвітає.  Під «плащем і з кинджалом» діють по всьому світі  всі види шпигунів (розвідників -«лицарів» тільки із СРСР !???). І от, лише при розкриттях «подвійних агентів» чи  «агентів впливу» на ниві  шпигунського суперництва  (особливо шпигунських «надержав»: СРСР (тепер Росії), США, Англії, Ізраїлю,  фашистської Німеччини) коротко спалахують відомості із преси про непереривну світову війну шпигунства.