о¿о24.
假 途 伐 虢 |
[за шестиграмою №47 (Виснаження – 010 110)]
Вимагати прохід, щоби напасти на Го Базова притча В епоху «Весен та осеней» (VII–V вв. до н.е.) князь уділу Цзінь вимагав у правителя уділу Ю пропустити його військо, коли він збирався напасти на місто Го. Радник князя Сюнь Сі сказав йому: – Запропонуйте правителю Ю свій найкращий яспис і найкращі колісниці, і він відкриє для вас свої кордони. – Але мій яспис – це надбання роду, і мої коні дорогі для мене, – відповів князь. – Я боюсь, що він прийме мої дарунки, але не дозволить мені ввійти у його володіння. – Він не прийме дарунків, якщо відмовиться виконати ваше прохання. А якщо він згодиться, то рахуйте, що відправили коней і яспис на тимчасове зберігання. В кінці кінців, князь рішився надіслати ці дарунки. Правитель Ю дуже хотів прийняти їх, але його радник Гунцзи Ці сказав йому: – Ці дарунки приймати не можна. Місто Го захищає нас, як губи захищають зуби. Якщо ми відкриємо прохід для військ цзінського князя, ми будемо побиті разом із Го. Одначе правитель не послухав свого радника і впустив військо Цзінь на свої землі. Сюнь Сі повів свої війська на Го і захопив його, а через два роки напав і на Ю і теж захопив його. Коли Сюнь Сі урочисто повернув князю Цзінь його яспис і коней, той вимовив: – Яспис такий же як був, а от коні постаріли. Афоризми: Якщо не дужого, Затиснули між сильних, Й противник може Заволодіти ним, то слід: Під видом допомоги Укріпити свої сили. |
Коментарі:
«Будуть розмови, <але вони> не вірні». Це шестиграма №47 – Виснаження.
Шестиграма у цілому являє картину янських рис, що оточені інськими і тим самим символізує неможливість розвитку активного імпульсу. В тім, цей імпульс, що позначений, особливо другою та п’ятою дев’ятками, залишається стійким. Тому шестиграма Виснаження також відображує настійливий пошук засобів для подолання перешкод, для чого потрібні, звісно, і надзвичайні духовні якості. Як сказано у тлумаченнях цієї шестиграми «Значній людині – щастя».
Внизу находиться триграма Вода, наверху – триграма Водойма. Згідно тлумачень, шестиграма позначує ситуацію, коли «у водоймі більше не залишилося води»; всякий рух уперед надзвичайно важкий. Крім того, вода асоціюється з неправдою, обманом, водойма – із мовою. В цій ситуації Виснаження, що має і обіцянки, які тут, як правило, теж не будуть сповнюватися, тобто вони теж можуть виступити лише обманом. Шестиграма Виснаження особливо підкреслює хиткість власної позиції, що і заставляє удаватися до обману і створює атмосферу недовіри та підозр.
Ілюстрації:
Історія про випрохання проходу для завоювання Го і понині має ще велике у Китаї ходження. Особливо часто використовується вираз: «як губи захищають зуби» чи «якщо губи загинуть, то і зуби замерзнуть». Ця фразеологія підкреслює тісний зв’язок між сусідніми країнами і служить у китайські літературі по стратегемам застереженням від лестивої мови провідників цієї стратегеми.
Як тотальний приклад застосування цієї стратегеми приводить Харро фон Зенгер у своїй книзі «Про китайське мистецтво жити та виживати».
Він описує глобальну ситуацію на початку ХХ віку:
Всі найбільші європейські країни вступили у ХХ вік могучими державами.
У 1900 р. вони зайняли Пекін – війська розквартирувалися на чверті земної кулі Британської імперії, «найбільшій із імперії світових держав», де не заходило сонце, «п’ятої частки планети із четвертю її населення», на якій існувало «шістсот земель, спільно у сотню раз більше метрополії» (Шпигель, Гмбург, №47, 1998), що охоплює 11 млн. кв. км. Війська альянсу: світової французької держави, Австро-Угорської та Німецької імперій, а також італійської монархії, сумісно із союзниками із США, Росії і Японії були введені до Китаю для подавлення Боксерського (кит. Іхетуанського – дослівно, «загони гармонії та справедливості») повстання. В 1900 р. переможно і завершили ці європейські держави війну у Китаї під верховним командуванням німців.
У «Заключному протоколі» від 7 вересня 1901р. переможці (альянс восьми) зобов’язали Китай уплатити контрибуцію у сумі 1.5 млрд. золотих рублів, заборонили ввозити зброю та боєприпаси, заставили зрити форти у Дагу поблизу Тяньцзиня та надати під окупацію 12 пунктів від побережжя до Пекіну, допускати постійну військову охорону у посольські квартали, а ще, направити до Німеччини посла по складанню договору миру та ряду нерівноправних договорів із країнами вісьмірки альянсу.
Ну, а як склалася світові діла (європейської глобалізація) у кінці ХХ віку? От заголовки та виписки із передової європейської преси, що приводить у своїй книзі фон Зегер: «Байдуже споглядання на геноцид у Руанді і різню [мусульман] у [боснійській] Сребрениці стало каїновою печаттю мовчання для Євросоюзу»; «Європейці невзмозі своєчасно відпрацювати загальні підходи у питаннях безпеки і зовнішньої політики»; «Варто було Європі спробувати власними силами зупинити кровопролиття на Балканах, як усе закінчилося крахом»; «Від примирення до співробітництва: Америка, Європа і північноатлантична безпека»; «Влада та мешканці жаліють про безпорадність Європи на Балканах»; «Європа позирає, як серби відрізають собі кращий шматок Косово, проводячи, при цьому, етнічну зачистку і з нетерпінням очікує, щоб США знову показали свою роль ведучого Європи»; «У Косові відбувся сумісний виступ. При цьому Америці довелося взвалити на себе тягар лідерства»; – тобто, якщо по іншому сказати, то для Європи справедливі слова: – «Всі шляхи ведуть у Вашингтон». Особливо це стосується зблідлої держави Англії, яка у кінці тисячоліття приходиться миритися із прізвиськом «європейського песика Америки» («Британське здобрення курсу Блера у Косово; рішучий моральний вибір чи «песик Клінтона»). Загальний же висновок Зегера по Європі ХХ століття – «Скаконути тигром у двадцятий вік, щоб при його скінчені приземлитися підстілкою (гайном)»: чи не занадто ми згущаємо краски, коли малюємо так досягнення Європи останніх ста літ?
Незабаром кожна сьома держава світу стане членом Євросоюзу. На цю сукупність припадає ледве не половина світової торгівлі і біля чверті виробництва світової економіки. Європейський внутрішній ринок охоплює ледве не півміліарну кількість жителів. Одначе, із-за причин організаційного плану «економічного гіганта можна вважати політичним карликом», що «не задає тон ніяким міжнародним перемовинам відносно миру і європейської безпеки і, що є у тіні». Всякий раз, коли в Європі виникають труднощі – війна у Боснії, конфлікт у Македонії, криза у Північній Ірландії, – європейці склавши руки сплять, вичікують поки «ведуча держава США владнає на свій розсуд всі ті труднощі». А що вже говорити, про близькосхідні ситуації та проблеми, що є теж життєво важливими для Європи? Як дійшло до подібного занепаду, що не спинило, навіть, створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Євросоюзу із його «безуспішними спробами вести спільну зовнішню та зв’язану із забезпеченням міжнародної безпеки політику». Можливо прояснив би цю ситуацію іронічний її розгляд із позицій цієї стратегеми. Тобто, якщо у термінах базової притчі цієї стратегеми, а саме: США – уподобити уділу Цзінь, Англію із Францією – уділу Юй, а Німеччину – Го. Такий розгляд ставить все на свої місця і є добрим прикладом застосування цієї стратегеми». Особливо, коли користуватися цією стратегемою не тільки для одержання дозволу на прохід, а і зачасти достатнього дозволу на – вхід (хоч і на тимчасовий).
Є показовим і проникнення СРСР та кровавого подавлення народного демократичного руху у Празі, у серпні 1968 р. «20 серпня 1968 р. біля 23-ї години командир радянського транспортного літака у небі над Прагою подав сигнал своєї біди. Він сповістив, що у них закінчується паливо та запросив дозвіл на вимушену посадку. Пражська диспетчерська служба дала «добро». Після приземлення із літака почали вискакувати десантники, які швидко зайняли аеродром та забезпечили уже масове приземлення військових літаків»
Тактику тимчасового введення війська в чужу країну для надання її владі, чи «народному руху» на їх «самостійне» запрошення не один раз успішно використовували як і США, так і СРСР, а тепер і Росія (наприклад «створення» ще двох країн – Абхазії та Південної Осетії.