<№29>
010 010
(习) 坎 (Сі) Кань. Бездна. [(Подвійна) безодня ((Повторна) небезпека).]
Володареві правди – тільки в серці звершення.
Дії будуть схвалені.
I. На початку шестірка.
Подвійна безодня. Увійдеш до печери бездні.
– Нещастя.
II. Дев’ятка друга.
У бездні є небезпека.
– Домагаючись, дещо знайдеш.
III. Шестірка третя.
Прийдеш або підеш
– <буде> бездна за безоднею. Хай і небезпечно, але все таки є підтримка. Увійдеш до печери в бездні.
– Не дій.
IV. Шестірка четверта.
<Всього> кухоль вина і чаша <їжі>, і на додаток потрібний <лише> глиняний глек. [Прийом зобов’язань через вікно.]
– Врешті-решт, огуди не буде.
V. Дев’ятка п’ята.
Безодня не наповнюється. Коли вже вирівняєш <її>
– Ганьби не буде.
VI. Вгорі шестірка.
Для зв’язування потрібний канат і аркан. Ув’язнення в гущавині тернини.
– І за три роки <нічого> не знайдеш.
– Нещастя.
Коментарі:
Ця шестиграма має назву, яка може бути перекладеною і зрозуміло двояко: це або небезпека, або безодня (бездна). Тому якщо коментатори приділяють деяку увагу розумінню її через слово “небезпека“, то сам текст приводить образи бездні на кожному кроці. Поява її в цьому місці тексту пояснюється тим, що попередній стан, вказаний у ряді найближчих шестиграм, дає образ порівняно мирного існування людини. Але саме мирне буття, якщо недостатньо звернена увага на підготовку до майбутніх скрутних положень і лих, призводить до деякої розбещеності.
На гносеологічних шляхах коментатори відмічають тут заміну акту пізнання запам’ятовуванням вже накопиченого досвіду. Але якби головна увага була звернена на констатацію самого факту небезпеки перебування в бездні, то це не відповідало б характеру “Книги змін”, яка ставить своєю метою давати людині попередження і вказувати на шляхи подолання тих або інших скрутних положень життя. Тому абсолютно природно, що тут дається вказівка на те, як можна знайти вихід з положення, що створилося. Яскравий образ двох триграм Кань (Вода), що становлять цю шестиграму, представляє собою безкомпромісний рух серед недолугого середовища, що відстало від світових успіхів інших соціумів. Між іншим, Р. Вільгельм дає цікаву розшифровку образу триграми Кань. У ній сильна риса поміщена між двома слабкими. Але слабкі риси виражають не стільки слабкість, скільки щось протилежне силі, тобто інерцію, відсталість. І Р.Вільгельм говорить про образ потоку, який мчиться між обмерзлих берегів. Так само має бути спрямована моральна діяльність людини крізь оточення його звичних поглядів, традиційних представлень і тому подібне. З цього вже намічається основний тон, узятий в цій шестиграмі, що полягає в стрімкому заклику до шукання істини, тобто внутрішній правдивості, про яку говорить текст. Бо тільки внутрішня правдивість може, врешті-решт, привести до того, що дії людини будуть гармонійно включені у всесвітній розвиток і тому викличуть схвалення. Так, в тексті ми читаємо:
Повторна небезпека. Володареві правди – тільки в серці звершення. Дії будуть схвалені.
1 _ _
Оскільки ця ситуація вказує на шукання внутрішньої правди, остільки не можна припускати її наявність вже на самому початку. Тому перша позиція говорить про те, що внутрішню правду ще тільки можна знайти. Тут людина перебуває ще цілком в безодні, якісно інший, ніж те, що в результаті цієї ситуації може бути досягнуто, тобто в бездні незнання, в бездні брехні, неправоти – «Бовтнув, як камінь у воду» … «І хвостом накрився» … «І слід простиг». Тому тут “Книга змін” тільки констатує:
На початку слабка риса. Подвійна безодня. Увійдеш до печери в бездні. Нещастя.
2 ___
У тій бездні, про яку говориться тут, як вже було вказано, старі звички, досвід, накопичений раніше, можуть підмінити зміст нового акту пізнання. Тому хоча друга риса загалом сприятлива в символах “Книги змін” (і сприятлива саме тому, що є її якість урівноваженості), хоча тут ця риса і символізує порівняно сприятливу позицію відносно внутрішньої правди, але все таки внутрішня правда, що пропала й ще не досягнута – «Пропав козак з дудами». На кожному кроці людині ще загрожує небезпека. Тільки активне завоювання внутрішньої правдивості може привести до яких-небудь результатів –« “Соб, тпру, до ярма”! — оглянувся, та й нема». Тому і текст говорить:
Сильна риса на другому [місці]. У бездні є небезпека. Домагаючись, дещо отримаєш.
3 _ _
Вихід із внутрішнього у зовнішнє, з того середовища, в якому людина знаходиться в даний момент, характерний для третьої позиції, як ми знаємо з численних попередніх прикладів. Але якість цієї ситуації в цілому робить свою дію тут в тому сенсі, що вихід з безодні ще не гарантує остаточного відходу від неї, бо за однією безоднею може бути друга (тобто вже – бездна), як це показує вже самий заголовок шестиграми. Тому і текст дає вказівку на можливість нових безодень, в які провалюється (у бездну) людина за своїх дії – шуканні істини – «Було та загуло». Найважливіше тут – не занадто покладатися на себе. Тому дія, що виходить тільки з особистої ініціативи і не рахується із допомогою, що приходить ззовні, не може бути сприятлива – «А його вже і вода вмила». Ось чому в тексті сказано:
Слабка риса на третьому [місці]. Прийдеш або підеш – буде безодня за безоднею. [Хай і] небезпечно, [але] все ж є підтримка. Увійдеш до печери в бездні – не дій.
4 _ _
Те, що ще не пізнано, у відомому сенсі лежить за межами свідомості, зовні. Тому при переході до зовнішньої, верхньої триграми може бути мова про новий акт пізнання, як такий. Цей новий акт пізнання може і повинен збудити в людині раніше накопичений досвід, для того, щоб згодом бути гармонійно синтезованим з ним, бо лише – «Криве дерево, не можна випростати». Новий акт пізнання збуджує людину, як збуджує його вино. Але новий акт пізнання, з іншого боку, має бути сам, у свою чергу, втілений в деяку форму з раніше накопиченого досвіду. Точно їжа, що лежить в чаші, він має бути втілений у форму цієї чаші. При цьому необхідно пам’ятати, що кінець кінцем істина сама в собі проста і ця простота істини виражена в образі простого глиняного глека, про який говорить текст. Якщо це зрозуміло так, тоді людина може вдатися до усього того, що допомагає йому на шляху синтезування нового акту пізнання, і в цьому синтезі перед ним повинне відкриватися вікно для прозріння у істину. Приблизно таку інтерпретацію цих образів можемо знайти в коментарі Оу-і. Проте, існують різні інтерпретації, побудовані з приводу одного і того ж тексту:
Слабка риса на четвертому [місці]. [Всього] кухоль вина, миска [їжі], і на додаток потрібний [лише] глиняний глек. Бери зобов’язання через вікно. Врешті-решт, огуди не буде.
5 ___
Тут, незважаючи на усю сприятливість п’ятої позиції, ще не можна говорити про ліквідацію цієї ситуації. І необхідно пам’ятати, що уся вона – ситуація небезпечної бездни. Тут, власне кажучи, тільки початок процесу виходу з безодні. Вона ще не може бути наповнена, тобто не може зникнути. Але безодня – вода, схвильована бурею, – тут вже відходить на другий план. Бурхливу поверхню замінює водна гладінь і –« Що було, то за вітром по воді поплило». Це єдине, що може бути досягнуто тут. Але якщо це досягнуто, то покладений початок правильного виходу з цієї ситуації. Так, в тексті ми читаємо:
Сильна риса на п’ятому [місці]. Безодня не наповнюється. Коли вже вирівняєш [її], огуди не буде.
6 _ _
Оскільки шоста позиція – позиція перерозвитку, остільки той новий акт пізнання, про яке говорилося у попередніх етапах, акт пізнання правди, необхідної для виходу з бездни, являється тут теж перерозвитком, тобто він домінує над досвідом, накопиченим раніше. Але досвід знання, придбаного раніше, є тим, що може систематизувати пізнане знову, тим, що може і повинно зв’язати його і зміцнити. Отже, знання, накопичене у давнину, має бути міцне – надійне, що міцне – «Природу тяжко відмінити». Без цього зв’язку колишнього і нового людина може тільки заплутатися, заблукати у нетрях несистематизованого досвіду, придбаного знову, але із нав’язливою думкою, що – «Який вродивсь, такий і вдавсь». Якби людина потрапила в такий стан, то з нього, саме через його якість, вибратися було б не так просто. Тому текст попереджає тут так:
Вгорі слабка риса. Для зв’язування потрібний канат і аркан. Ув’язнення в гущавині тернини. І в три роки [нічого] не отримаєш. Нещастя.