Епізод 7. Латиш
Пройшло чотири дні як наш підрозділ посилив оборонців «Караван-гала». За останні дні, як вони зазначали, зросла активність арти й ДРГ ворога. Зросли втрати. Порівнювати нам тоді не було з чим, бо ворожа арта била по СМУ 24/7 від початку нашої ротації. Небо було їхнє. Майже постійно над нашими позиціями висіли «пташки». Ще й десь у багатоповерхівках заховався коригувальник. Тому пересувались ми виключно з гучним супроводом ворожих мінометів. Як «вишенька на тортик», до цього карнавалу доєднався їхній танчик, який вискакував на перехрестя Ірпінь — Буча — Гостомель, навалював по нам і ховався. Враховуючи, що з протитанкових засобів у нас був лише РПГ, то робив він це з тієї дистанції, безкарно.
Від початку «повномасштабки» ми працювали на виснаження. Мало спали, харчувались «чим волонтери пошлють», майже усі були хворі, мабуть на модний тоді ковід, бо усі кашляли шо ті міномети. Вже потім Ахмед, лікар, який не залишив Ірпінь і приймав у підвалі лікарні, визнав у мене пневмонію і допоміг з лікуванням, а на той час допомагали мені адреналін і жарознижувальні. Є така версія, що адреналін при ковіді допомагає. Не рекомендую перевіряти дорослим людям, як я, бо серцю тоді може настати гаплик. Але на той час було не до цього. Відпрацювати зміну і поспати — ось і усе. А ще не провтикати приліт. Тож, коли переміщались по району, дружно рахували секунди після виходів мінометної батареї ворога і вчасно лягали. З гаубицями було сумніше, значно сумніше… і ще цей танчик… Тоді, напередодні відбиття їхнього крайнього штурму і з’явився підрозділ Латиша.
Це була радісна подія. Тоді на позиціях були лише добровольці. З обіцянок нашого посилення були лише обіцянки. І зрозуміло чому. Сунь Цзи називав таку обстановку «місцевість смерті». Назва говорить сама за себе. Ми усі це відчували, тому, надія на допомогу згасала з кожним днем. І тут, в наше укриття, разом з вибухами прильотів, ввалився здоровецький козак, екіпірований так, що було відразу зрозуміло, що «бувалий». Привітався з усіма і запитав хто головний. Я на той момент був готовий для виходу на позицію і чув його розмову з Сарматом лише пару хвилин, бо треба було бігти, поки не з’явилась чергова «пташка». Запам’ятав лише «Де той танчік? Пішли, я його зараз в@бу». Це було як бальзам на душу. І взагалі, те, що з’явилась підтримка надало впевненості. Бойовий дух, який транслював Латиш, передався усім, бо настрій товаришів відчутно покращився. Не знаю як він зі своїм підрозділом до нас потрапив але це було з розряду «ЧУДО».
Не пам’ятаю яка це була година відбиття штурму 21 березня 2022 року. Рація була у Прапора, тож під час бою чути було лише обривки фраз радіообміну. Але цю я почув чітко. Латиш казав, що його поранено і йому потрібна допомога. По голосу було чути, що йому боляче і поранення серйозне. Що з ним було далі я не чув. Казали, що евакуювали але евакуювати тоді зі СМУ — це був ще той квест. Добре, що вижив.