Епізод 3. 24 — 25 лютого 2022 року
Ранком 24 лютого 2022 року я приїхав у Бучу по справах на будівельний майданчик. Тільки но приїхав, як в небі з’явились гелікоптери та почали засипати НУРС-ами Гостомельський аеродром. Я спостерігав в очікуванні, що зараз почне працювати наше ППО і весь цей жах припиниться. Але дива не сталось. Небо затьмарилось транспортними гелікоптерами. Я нарахував близько 30-ти гелікоптерів з десантом, який швидко висадився і зав’язався бій на землі. Не пам’ятаю скільки було часу, але після того, як почалась стрілянина навколо, я зрозумів, що спостерігаючи за цими подіями, пропустив можливість безпечно повернутись в Ірпінь. І набрав свого друга Шамана і запитав, що він знає про обстановку. Шаман в емоційній формі розповів, що аеродром в Гостомелі захоплено, що з Бучі тікають люди і що ірпінські ветерани збираються на БКЗ і шукають можливість озброїтись. Потім я набрав Сармата. Виявляється, що він був поруч з Шаманом. Трохи поржали. Сармат сказав, щоб я як найшвидше звалював з Бучі але я пояснив, що ситуація не зрозуміла хто де, тож щоб не попасти своїм під постріл, я трохи зачекаю. Сармат спитав чи є на будівництві якісь теплоізоляційний матеріал, щоб в укриттях людям можна було на чому сидіти? Я сказав, що знайдеться і набив повну “Ниву” пінопластом. Але в цей день я так і не вискочив з Бучі.
Це була мабуть сама стрьомна ніч в моєму житті. Без зброї знаходитись на захопленій території — це дуже страшно. Я не виїхав з будівельного майданчику до ранку, оскільки моя біла “Нива” — це дуже примітна ціль, як для окупантів, так і для наших. Ніч не спав. Дуже сильно змерз. На ранок відчув, що піднялась температура. Я знову набрав Шамана, спитав як обстановка і після підтвердження, що окупанти закріпились ближче до Гостомеля, завівся і щодуху помчав у Ірпінь. Поїхав через Синергію. На під’їзді до Синергії скинув швидкість, відкрив вікно і очікував на “теплий прийом” від своїх, але по дорозі нікого не зустрів. Так і приїхав на БКЗ по безлюдному місту.
На БКЗ кипіло життя. Зустрів багато знайомих ветеранів. Перший кого побачив зі знайомих — це був Повстанець. Він вискочив мені на зустріч з адміністративної будівлі БКЗ, емоційно голосно роздаючи якісь вказівки, махаючи руками і явно був чимось дуже не задоволений. Привітались. “Знайди Сармата”, сказав мені він і побіг далі, продовжуючи комусь щось кричати, про те, що він думає за людину, яка не забезпечує нас зброєю. Новина про відсутність зброї мене засмутила. На першому поверсі адмінбудівлі БКЗ збирались добровольці, ветерани, знайомі та не знайомі мені козаки. Там я зустрів Шамана, який таким самим тоном, як Повстанець, пояснив що він думає про Бучанський військкомат. Я хотів розшукати Сармата. Шаман сказав, що він в укритті, яке знаходиться тут, у підвалі, займається організацією. Я узнав де то укриття, пішов туди і знайшов там Сармата. Той був вже у військовій формі, в броні, єдине — то не вистачало зброї для повного щастя. Я сказав, що привіз пінопласт але раптом хтось подзвонив Сармату і він радісно повідомив, що зараз їдемо отримувати зброю. Через підвал ми піднялись в фойє адмінбудинку, де гуртувались наші товариші та далі — на вихід до машин. Викинув пінопласт з машини, підхопив Шамана та помчав до Бучанського військкомату. На подвір’ї військкомату ми зустріли явно задоволеного Монаха, який вказав де можна озброїтись.
Як тільки я отримав зброю життя засяяло новими фарбами. Знову з’явилась надія, що ми відіб’ємось від рашистів. Стало веселіше. Усі, хто отримав зброю повертались на БКЗ. По дорозі я заскочив на заправку КЛО, що на Жирафі. Черга стояла на всю Вокзальну аж до вокзалу. Але ТРО — без черги, хоча і дуже не просто, бо під’їзд і територія заправки були закорковані. Тим не менш, вже скоро ми з Шаманом заллялись “під пробочку” і приїхали до адмінбудівлі БКЗ. Та не довго ми там простояли, бо якраз усі розсідались по машинам. “Їдемо на СМУ” почув я від Сармата, заскочив у машину та пристроївся в кінці колони з чотирьох автівок. По дорозі я відчув, що температура в мене піднялась достатньо висока, і безсонна ніч давала про себе знати зниженням швидкості уваги. Але майже відразу я перестав на це звертати увагу, бо ми повернули з Гостомельського шосе в гаражі та зупинились. Далі йшли пішки, бо не знали що там на мосту через Бучанку, який треба було взяти під контроль. Дійшли через гаражі до заправки та АТБ, що біля військового шпиталю, і стали спостерігати. Десь в районі Гостомельського мосту точився бій, а наш сектор продивлялвся до перехрестя що на Гостомель та Бучу. Руху не було. Через деякий час стало зрозуміло, що ворогів там немає. Сармат доповів про це, і до нас почали підтягуватись ще люди. Якісь час покрутились біля АТБ і пішли назад до машин.
Ще був ранок 25 лютого 2022-го року. Хотілось спати після безсонної ночі, а температура додавала труднощів. Мокрий, на ватних ногах, ледве доволік себе до машини але поступила команда — їдемо на Гостомельський міст. Отаке.
Вранці 25 лютого 2022-го року ЗСУ-шники розтрощили на Гостомельському мосту підрозділ росгвардії, який їхав “наводити лад в Києві”. Недобитки зайняли позиції навколо своєї побитої техніки. Наша колона з 4 машин зупинилась на перехресті Гостомельського шосе, де поворот на Бучу. Поки ми повертались за машинами та їхали по СМУ туди вже приїхали наші хлопці, яких я не знав. Поки стояли, спостерігали, підтягнулось ще 3 — 4 машини. Вирішили підтягнутись до Гостомельського мосту. Таке враження, що недобитки росгвардійців не очікували, що ми під’їдемо з тилу, бо пильнували в сторону Мощуна. Спочатку ми зупинились не доїхавши до Сіті-маркету. Спішились і далі продовжили підходити до мосту. Підійшли до заправки ОККО і зайшли за мийку, щоб не світитись на відкритому місті. Сармат попросив мене повернутись до АТБ, щоб забрати ще бійців, у яких немає машин. Я повернувся до своєї машини. Не доходячи пару — трійку метрів до машини, я почув як біля голови пролетіла куля. Потім ще одна. Пострілу я не чув, але пригнувся і підбіг до машини. Стріляли із залізничного насипу, зі сторони, де м’ясний магазин. Потім вже я порахував дистанцію, 35 — 40 метрів. Як він, той снайпер не попав, не знаю. Таке буває, коли оптика збита, або розрахована на більш дальній постріл, або руки трясуться, або просто в мене ангели-охоронці пильні, або Архангелу Міхаїлу я ще був потрібен. Я швидко пригнув в Ниву, і поїхав за підкріпленням, по дорозі додзвонився Шаману і розповів про ситуацію. Коли я повертався до Сіті-Маркету, то на місці, де був той стрілець, вже була наша група. Когось ганяла. Але я відразу заїхав за мийку, і добре, бо за спиною зав’язався бій.
Потім Шаман розповідав, що то були толкові бійці оскільки дуже чітко працювали як відступаючи так і наступаючи. Тримали дистанцію, маневрували, одним словом вишкіл було видно. Але все одно наші загнали їх за хати, ті що за ОККО. Далі не пішли, бо штурмувати ті хати в наші плани не входило. Коли група повернулась, то вирішили повернутись до АТБ, де вже організовувався блок-пост. Коли повертались, то я попросив товаришів, що привіз другою ходкою, залізти на багажник “Ниви”, бо повертатись за ними другий раз було б стрьомно. Вони це усвідомлювали, тому крім тих, що забились в машину, ще троє бійців залізли зверхи на багажник, а ще троє стали на задній бампер і тримались за багажник. Так ми добрались до АТБ, де нас зустрічав Монах. Але стояли ми там не довго. Лютий, який був біля мосту з нами, сказав, що нам треба знову повертатись на Гостомельський міст, бо там залишились Каскад і Ваня ВДВ. Залишати їх там, зрозуміло, ніхто не збирався, тому ми розвернули машини і знову висунулись на Гостомельський міст, забирати Каскада і ВДВ.
Ми знову приїхали до Сіті-Маркету, залишили машини за мийкою, що не доїжджаючи до заправки ОККО, і почали просуватись за заправкою в сторону Гостомельського мосту. Першими йшли Сармат, Маестро і Лютий. Поки ми катались туди-сюди, недобитки не гаяли часу, а влаштували засідку в хатах, що поруч з дорогою. Вони зустріли нас щільним вогнем. Я тільки но відійшов від мийки, тому мене вони не бачили, а ось той, що лежав під переднім колесом Камазу, того, що на мосту, висадив у мою сторону весь магазин. Мені це нагадало епізод з фільму “Кримінальне чтиво”. Кулі свистіли з усіх сторін біля мене, але ангели-охоронці з Архангелом Міхаїлом вкотре за цей день вберегли мене. Ще 12-ти не було, а мене вже два рази мали вбити. Я не став стріляти навмання, знаходячись на відкритій позиції, відійшов у сторону і заліг. Сармат і Маестро лежали під забором заправки ОККО і не могли голови підняти. По ним працювали з двох сторін. Треба було їх якось звідти діставати. І тут з’явився Балу з гранатометом. Якісь час він грався в Термінатора, ми, ті що були на безпечних позиціях, переміщались і стріляли по цим контрацептивам. Врешті решт Шаман зайняв зручну позицію і схоже поцілив у того чорта, що відстрілявся по мені. І так, потрошки, спільними зусиллями ми витягли Сармата з Маестро з під обстрілу. Далі виникло традиційне питання “Що робити?”. Зі сторони Гостомеля ймовірно вже йшла допомога до цих нацгвардійців, а в нас бк було по пару магазинів, не залишилось жодного гранатомету, та й гранат на той час ще не було. Каскад і ВДВ або сховались під Гостомельським мостом, або вже вийшли до наших на Мостище. Про них ні ми, ні 3,14дари інформації не мали, тож було прийнято рішення повернутись до АТБ. Коли ми туди повернулись, то міст через Бучанку був вже частково заблокований технікою, а біля АТБ зібралась купа народу. Усі щось вирішували, але я вирішив трохи поспати, бо вже рубало сильно.
Це був якісь нескінченний день. Після напруженого 24-го лютого, безсонна ніч, декілька боєзіткнень, я не їв вже добу, в мене температура, я ще в цивільному, весь мокрий від поту, носом дихати не можу і взагалі таке враження, що брати Кличко за щось на мене сильно образились і били вдвох допоки не видихнулись. Була лише середина дня, хотів поспати, але Шаман будить і каже, що треба їхати. І поїхали ми до Будинку Письменників, де на той час був наш ППД. Там ми розмістились, щось перекусили, я перевдягнув футболку на суху, але поспати не получилось. Сармат знайшов кран щоб поставити блоки на блокпосту, який потім назвали Караван-Гала, і мені потрібно було супроводити цей кран з БКЗ на СМУ. Ми з Шаманом поїхали за крановщиком, потім за краном. Довели кран на Караван-Гала, де якісь час совали краном блоки, згадуючи правила розташування блок-постів, і по дзвінку Сармата повернулись на базу. Там була планерка але я від неї був дуже далекий, бо вирубився лише торкнувся ліжка. Для мене 25 лютого завершилось.