Епізод 9. Доктор Ахмед
З доктором Ахмедом доля мене пересікла у перших числах квітня 2022 року, коли ми звільнили Ірпінь і Бучу та патрулювали СМУ до підходу поліції. Нам було заборонено виходити із зони патрулювання і навіть ті, хто мешкав у інших районах Ірпеня не могли попасти до своїх домівок. Та взагалі, виходити із зони патрулювання було заборонено. Так було налаштовано, розумієте чому. Якось вранці, Балу, який усім заважав спати своїм храпом, сказав, що я йому не даю спати своїм кашлем і він має серйозний намір відвезти мене до лікаря, бо “це х..ня”. На мої доводи, що “не можна” він швидко все порішав (а він дуже переконлива людина)) і за кілька хвилин вже віз мене до лікаря. Навіть не міг собі уявити, що в Ірпені залишився хоч якісь лікар. Але на моє здивування у лікарні на Садовій весь цей час працювали лікарі. Навіть коли лікарня була в сірій зоні. Коли за квартал від неї стояли чорти…
На вході нас зустрів Ахмед. Я навіть не встиг зрозуміти що до чого як опинився в кабінеті лікаря. Саме страшне було відкласти в сторону автомат. Військові мене зрозуміють. Але Ахмед був на стільки професійним лікарем, що мені нічого не залишилось, як слідувати його вказівкам. Швидко послухав легені, опитав і вже за кілька хвилин я вже був під крапельницею. На той момент я був не в тому стані, щоб щось обирати. Та й наявність Балу поруч заспокоювала. Крапельниця потрохи крапала, Ахмед говорив щось заспокійливе, і я відчув, що мені стає з кожною хвилиною краще. Не знаю що за крапельницю накалапуцав мені Ахмед але через якісь час я відчув себе значно краще. Мій стан з двійки піднявся до четвірки по п’ятибальній шкалі. Дихання відновилось, прийшла впевненість, що не здохну. Попустило на очах.
Не пам’ятаю, скільки часу пройшло з того моменту, як я зайшов до лікарні. Балу, Ахмед і я стояли на виході та вже збирались розходитись але я дуже хотів чимось віддячити Ахмеду. На моє запитання Ахмед сказав, що ми вже віддячили тим, що не віддали Ірпінь. Тому, попросив, щоб завтра я знов з’явився до нього на процедури.
Звірине чуття — це те, що з’являється у воїна під час бойових дій. Я відчував, що у цієї інтелігентної людини щось болить, що Ахмед щось не договорює. Декілька прямих запитань і виявилось, що сама болюча біль, яка в нього зараз є — це те, що його улюблена кицька заблокована в одному з будинків Ірпеня, куди він зараз не може попасти і вирішити це питання. І вона там вже довго і це те, що не дає йому спокою… Не буду вдаватись у подробиці цієї проблеми. Ініціативу перехопив Балу, який знов ж таки вирішує питання швидко та ефективно, і за короткий час кицьку деблокували. Можу лише здогадуватись наскільки був щасливий Ахмед…
Мені багато чого не зрозуміло в поведінці людей. Мені не зрозуміло чому доктор Ахмед не покинув Ірпінь, чому по суті попав у окупацію, ризикував життям… Я багато чого не розумію але дуже вдячний таким людям, бо якби не вони, багато людей просто померло б. Просто померло б. Що це? Виховання, лікарський обов’язок, інтелігентність? Важко відповісти на це питання. Але доктор Ахмед зіграв у моєму житті значну роль. За що дуже дякую.