Крізь Плам’я у Плем’я. Денис “Кліщ” Дудник.
1.) Епізод 1. Бельбек
2.) Епізод 2. АТО
3.) Епізод 3. 24-25 лютого 2022 року
4.) Епізод 4. Відбиття штурму 21 березня 2022 року
5.) Епізод 5. Ірпінські котики
Епізод 1 Бельбек
Весна 1993-го. Рампа Ан-26 повільно відкрилась і в обличчя подув прохолодний солоний вітер. Перед очима простирався безмежний морський горизонт. Дуже давно я не бачив моря і ось, я буду тут служити… Я ще був у трансі після того, що побачив, як автобус привіз мене і ще двох таких самих молодих льотчиків до штабу полку. Було ще рано і ми з речами розмістились в курилці. Сиділи, палили, чекали на командира полку, щоб представитись. По одному, в курилку почали збиратись пілоти. Зав’язалась емоційна розмова. Було багато питань. Про те, з якого училища, який наліт, чи одружені (це питали пілоти, в яких є доньки))… Один з пілотів, який щойно зайшов до курилки, вигукнув: “Докотились!!! Вже лейтенантів на “Бельбек” присилають! Що ж далі буде?!”. Раніше на “Бельбек” переводили лише льотчиків першого класу. Служити в Севастополі мріяли усі пілоти системи ППО, аеродроми якої були розкидані по кордону СРСР. А пощастило нам втрьох.
Але наші мрії розвіялись як той дим з курилки. З’явився командир полку і розповів нам про те, що палива немає і перспективи “дуже не дуже”… Що до житла, то командир сказав, що Севастополь — велике місто, де багато жінок, тож треба не зволікати, бо будиночок для перелітних екіпажів, де нас тимчасово розмістять, не передбачає постійного проживання особового складу. Поки мої товариші розвели полеміку про те, що ми не гейші, а пілоти, я поринув у сум. Літати я мав почати невідомо коли…
Це були роки знищення української армії. Я не прокурор, не суддя, але усією душею звинувачую усіх дотичних до цієї зради, бо якраз тоді ми отримали першу поразку від ерефії. Якби тоді українські посадовці не продались, то зараз нам не треба було відбиватись такою дорогою ціною. Я це усвідомлював ще тоді, та вдіяти нічого не міг…
Пройшло три роки. Я стояв біля головного входу Київського залізничного вокзалу. В моїй сумці лежало багато цінних речей, таких як шинель, “парадка”, офіцерські чоботи та черевики, “червоний” диплом випускника Армавірського вищого військового училища льотчиків, золота медаль, та довідка, що мене звільнено за невідповідністю… Я був у сильній депресії адже втратив саму круту роботу в Світі, та не знав що мені далі робити. Але я чітко знав, що я НЕ буду робити ні за яких обставин — я не буду служити в збройних силах.