Coworking

Ідея центру Опорник грунтується на актуальних потребах і запитах ветеранів. Мабуть основна потреба з якою стикаються ветерани після служби – це забезпечення базових потреб. І в центрі цієї потреби – наявність способу заробітку. Хтось повертається на попереднє місце роботи, хтось шукає роботу, хтось створює своє, хтось не може себе знайти і намагається повернутись на службу. Є ще варіанти але це не про роботу. Існує статистика Українського ветеранського фонду про те, який процент ветеранів яким шляхом хоче йти, і 63,6% ветеранів хочуть відкрити власну справу. Більше половини. І якщо, за висловом очільниці Мінвету, Україна скоро стане “країною ветеранів” і в Україні таки буде 5 мільйонів ветеранів, то уявіть собі кількість бажаючих відкрити свою справу! І це добре але є але. Бути бізнесменом, підприємцем – це не просто. І є також статистика коли повітряні замки руйнуються і завалюють уламками своїх архітекторів. Я про теорію Упередження виживання або Упередження вцілілого. Це коли вивчають помилки тих, хто вижив і забувають про тих, хто не долетів до аеродрому. Драматизму в ці історії додає те, що в наш час ціна такої помилки надмірно дорога для засновника у сенсі особистих стосунків і здоров’я. Але вихід є. І є інша статистика. І є позитивний досвід, у тому числі мій особистий. Далі докладніше.

Дійсно, після служби перше, що шукають ветерани – це способи заробітку. Перших пару місяців, поки не вийде адреналін, наче все добре, звісно якщо немає сильного поранення. Купа планів, висока активність, настрій та самопочуття наче норм. Підтверджую статистику УВФ, більшість хоче свою справу. І бажано, щоб поруч з “війною”. Дрони, такмед, забезпечення. Причин такого бажання багато. Але є але. Хтось вивчав статистику по створеню приватних підприємств? Скільки створюється і скільки залишається через півроку, рік, три роки? Небагато, м’яко кажучи. А яка доля підприємців, що не змогли розвинути свій бізнес? Не хочу нікого лякати і відговорювати від здійснення мрій. Мрії – це святе. Хочу лише допомогти та підтримати. Перед тим, як вийти на ринок, треба ретельно оцінити ризики, зробити розрахунок. Якщо ми військові люди, то звернемось до першоджерела:

“Хто — ще до битви — перемагає попереднім розрахунком, у того шансів багато; хто — ще до битви — не перемагає розрахунком, у того шансів мало. У кого шансів багато — перемагає; у кого шансів мало — не перемагає; тим паче той, у кого шансів немає зовсім. Ось чому для мене — лише на підставі цього — вже очевидні перемога і поразка.” (Сунь Цзи, “Мистецтво війни”, гл. 1, п. 9 ).

Досвідченим підприємцям не треба пояснювати, що вихід на ринок без попереднього розрахунку (даних розвідки) – це те саме, що бігати по полю і шмаляти куди попало, витрачаючи набої та здоров’я. Виглядає це приблизно так само. Не смішно. Тож, порадитись з досвідченими підприємцями і фахівцями не завадить, це точно.

Ще одне.

“Той, хто знає ворога й себе, ніколи не програє війни; той, хто не знає ворога, але знає себе, інколи виграє, а інколи програє; той, хто не знає ні себе, ні ворога, програє кожну баталію” (Сунь Цзи, “Мистецтво війни”).

Це про те, що дуже важливо у якому стані знаходиться зараз засновник, бо від цього дуже залежить результат справи. І “зі мною все нормально” інколи самообман, який потім вилазить через факапи. Тож собою треба займатись і займатись у першу чергу.

Я знаю лише одного пана, що сам собі допоміг – барон Мюнхаузен. Взяв себе за чуприну і переніс на сухе, разом з конем. Усім іншим хтось допомагав, хтось підтримував.

Звертайтесь.

З Повагою, Денис Дудник.

Контакти ↓